Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

– Дозволиш тут роздивитися?

– Так, – я відвернулася від дракона, і поспішила до другого залу, щоб уникнути впливу його аури.

В цьому залі я масово вирощувала потрібні для зілля рослини, тому і роботи тут роботи було набагато більше. Я взяла сапу і почала виполювати бур’яни між арарією.

– Схоже ти не часто тут з’являєшся? – дракон знову стояв поруч.

– Рік не була, – мовила я, і лише потім зрозуміла, що не варто було.

– Цілий рік? Це той який ти відпочивала? – ох, як багато скепсису в його голосі.

– Так! – зло мовила я.

І чому розмова знову повертається до того злощасного року.

Як тут не вистачає Уроса, щоб він хоч трохи спиняв мене та заспокоював. Але духи-хранителі не можуть переходити між світами.

Дракон більше не дошкуляв, і я закінчила прополювати арарію, щоправда двічі спересердя сполола і кущі самої рослини.

Перейшла до грядки з бастом, який геть пропав. Така ж доля спіткала і ауренію. Шкода, я так багато часу витратила на неї. Пройшлася по решті грядок, витративши ще чимало часу на приведення рослин у більш-менш нормальний стан. А ще не завадило б полити рослини. Я підійшла до кристала-накопичувача і з сумом відмітила, що магії в ньому не залишилося. Що ж доведеться самій, старим перевіреним методом.

Я озирнулася в пошуках лійки, яка знайшлася біля грядок з купом, і направилася вглиб теплиці, де був вихід «у світ».

– Ти куди? – дракон знову опинився поруч.

І як у нього це виходить? Ніби й не помічала його увесь час, а тільки-но кудись іду, він тут як тут.

– Води наберу, – вказала я на лійку, і пішла до дверей.

Дракон за мною не пішов, і я вирішила, що його вдовольнило моє пояснення. Але коли я вже відчиняла двері, він мене наздогнав з двома відрами у руках.

– Багато води наносиш своєю лійкою? – відповів він на мій погляд.

Сперечатися не хотілося, до то ж льодяник мав рацію. І тому я просто прочинила двері і вийшла з теплиці.

____________________

А ось так виглядає теплиця у створеному Арією світі.