Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

Я навіть не очікував, якою насиченою та інформативною виявиться розмова з Владом. Чесно кажучи, мені здавалося, що він виявиться більш стійким у своїх переконаннях, проте розколити його виявилося, на диво, просто. Схоже, почуття до тієї кралі-покоївки виявилися справді сильними та розм'якчили його.

Щойно за Владом зачинилися двері, я одразу ж набрав номер Діми. У мого молодшого брата була жахлива звичка ігнорувати телефонні дзвінки, тож дозвонитися йому вдалось лише з четвертої спроби.

— Алло? — почув я його сонний голос.

Ну звісно ж, він же не ніколи встав раніше другої години дня. Таку розкіш міг дозволити собі тільки безробітний ледар з безлімітною кридатною карткою. Інколи я серйозно задумувався над тим, щоб не показати йому, що таке справжнє суворе доросле житття, а не безтурботна казочка, профінансована добрим старшим братом.

— Є завдання для тебе, — без зайвих передмов перейшов до справи я. — Відмовишся — більше не отримаєш ні копійки.

Деякий час було чути лише дихання Діми. Очевидно, він ретельно обмірковував мої слова, роздумуючи, чи варто всерйоз сприймати подібну погрозу.

— Що тобі від мене потрібно? — нарешті запитав брат. У його голосі я почув приреченість, оскільки не будучи повним телепнем, він дійшов до правильного висновку.

От і добре. Тепер у нього була достатньо сильна мотивація, щоб виконати завдання максимально якісно.

— Потрібно наглянути за однією людиною. Звати Надія Ліщенко. Сьогодні я надішлю тобі детальну інформацію про неї, а через декілька днів — точне місцезнаходження.

— Тобто мені доведеться покинути Амстердам і повернутися до України? — почувся обурений вигук зі слухавки.

Ох, цей хлопець хоч колись перестане вести себе, наче мале капризне дитятко?

— Це риторичне запитання, братику.

Діма важко зітхнув.

— Скажи хоч, скільки їй років, — попросив він.

Я одразу ж збагнув, що в нього на думці. Ну звісно ж, братові важливо лише одне, коли справа доходить до жінок…

— Точний її вік я зараз не пригадаю, але ти зможеш дізнатися його з файлу, який я тобі надішлю. Скажу лише, що вона молодша за тебе.

— А вона..?

— Так, вона симпатична, — випередив його я.

Діма був надто банальним і передбачуваним.

— Стьопо, а ти слідкуєш за цією Надією через особисту зацікавленість?

Я закотив очі. Ну чому не можна було викласти все прямо, а не вертітися, неначе вуж на розігрітій сковорідці?

— Ні. І якщо ти хотів запитати про її особисте життя, то Надя з недавніх пір розлучена жінка. Тож ти спокійно можеш діяти.

— Як же ти добре знаєш мене.

Я чудово міг уявити, як Діма посміхається, лежачи на величезному ліжку готельного номеру люкс поруч з якоюсь красунею. Або ж двома, оскільки апетити в брата завжди були вражаючі. Ніколи не розумів, звідки він брав сил, щоб не пропускати жодну спідницю поруч з собою.

На щастя, зважаючи на подаровану природою вроду та фінансову заможність, забезпечену мною, проблем з тим, щоб затягнути бажаних жінок до ліжка у нього ніколи не було, а от серйозних стосунків у нього зроду-віку не спостерігалося. Хоча не мені його судити, зважаючи, що і я сам усе ще залишався холостяк і не збирався нічого змінювати найближчим часом.

— Це все? — поцікавився брат.

— Майже. Хотів також уточнити, що до Києва ти повинен повернутися прямо сьогодні. Я вже забронював тобі квиток на літак і очікую, що до аеропорту ти дістанешся вчасно. Сподіваюсь, цього разу з цим проблем не виникне, на відміну від попереднього разу.

— Тоді в мене була серйозна причина.

— Так, я пам’ятаю ту причину. Її звали Роксі, і вона була жінкою легкої поведінки, — нагадав я, просто не здатний стриматися від осуду.

Звісно, він міг творити будь-що, щоб задовольнити власні сексуальні потреби, проте, повністю забезпечуючи брата матеріально, я очікував від нього абсолютної покори в необхідні моменти.

— Якби ти побачив її хоч раз побачив, Стьопо, то усе б одразу зрозумів. Роксі була прекрасною, як троянда. А що вона витворяла в ліжку…

— Годі, Дімо, я не хочу слухати всі ці твої розхваляння повії, — обірвав його я. — До зустрічі в Борисполі.

Після цих слів я поклав слухавку та сперся на спинку крісла.

Завжди потрібно мати механізми впливи на інших, чи не так, Владе? Ти навчав мене цьому, і тепер я збирався використати це правило проти тебе самого. Очевидно, та покоївка стала твоєю слабкістю, чим просто неможливо було не скористатися.