Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

Торгівля в лавці йшла на прибуток і настав час закуплятися тарою для продукції: баночки, скляночки, коробочки. Видозмінювати як предмети, так і зовнішність Калісті було набагато легше, а ось створювати щось нове - вибачте, дурістю мучитися та на кожну дрібницю силу витрачати - ось ще, не вистачало. Так що, підрахувавши накопичення, відьма засумувала: відкласти копійчину довелося на покупку тари, на їжу, ще й мито платити доведеться, а на щомісячні внески скарбнику за будинок і зовсім не передбачиш. Коротше кажучи, грошей катастрофічно не вистачало. І була б на її місці Хлоя, довго б точно не протягла. Каліста ж обмірковувала свої подальші дії.

Дочекавшись вечора та закривши магазинчик, відьма вирушила на свою другу роботу. Ворон простежив за скарбником, перевірив адреси, і сьогодні вона збиралася відвідати одразу двох клієнтів.

Першою у списку була графиня Озеська, маєток якої здавався справжнім палацом з казок, хоч і розташовувався на околиці міста. На жаль, дістатися до нього пішки не було можливим. Ось у такі моменти Каліста раділа власній завбачливості та наявності домового Кузі, який, з легкістю змахнувши хвостиками, переніс господарку прямо до дверей графського будинку.

- Ти ж мій гарненький - воркувала відьма, чухаючи ріжки буркотливого домовичка. - Повернемося додому - цукерку дам. А поки що, зникни, тебе не повинні бачити.  

Скільки різних гостей не вітав старий дворецький, а чорної відьми на своєму віку не бачив жодного разу. Тому й розгубився, втративши свою славетну незворушність, витріщив очі і відчув, як біжать мурашки по спині.

- Доброї ночі, любий, - прохрипіла стара, грюкнувши змієголовою клюкою об землю. - Графині доповідай - відьма прийшла.

- Вона на вас чекає?

- Час мій не дешевий, порожніми питаннями будемо обмінюватися? Іди, доповідай.

За кілька хвилин, постукуючи каблучками, назустріч відьмі йшла сама графиня Озеська. Висока худорлява жінка в чорному, з легкою сивиною у волоссі і злегка помітними зморшками, гострим носом і таким самим гострим поглядом зупинилася біля порога.

- Ну чого стоїмо, кого чекаємо? Заходьте вже, – кивнула вона відьмі, викликавши легку посмішку.

І не боялася, це відчувалося. Каліста поважала сміливість і, не витрачаючись на мішуру, мовчки пройшла слідом. Є такі люди, перед якими бісер сипати не треба, від слова зовсім, інакше нічого доброго не вдасться.

- Навіщо покликали, пані? - проскрипіла Каліста, спираючись на клюку і оглядаючи дороге оздоблення вітальні.

- Присядьте, розмова у нас буде довга, - сказала графиня, сівши навпроти і поправляючи оксамитову спідницю сукні. – Баронеса днями розповіла мені про вашу участь у її долі. Справді, я спочатку не повірила. Довелося витратити трохи сил і коштів, щоб дізнатися про вас, не скажу, що надто просунулась. Але, вирішила, все ж таки, скористатися вашими послугами.

- Чого ж ви хочете?

- Як бачите, я ношу жалобу по своєму чоловікові. Помер він два роки тому, але маю стійке відчуття, що він досі перебуває тут. Ночами щось завиває, шарудить по кутках, речі міняють місця. Це трохи… дратує. І поки я остаточно не збожеволіла, хочу дізнатися, це дійсно його дух, чи помутився мій розум.

Жінка зітхнула, піджавши губи – тема для неї була явно болючою.

Каліста не стала влаштовувати театральні постановки, дістала з кишені крейду, накресливши символи захисту навколо себе на випадок, якщо примара дійсно є і вона виявиться сильна. Хто зна як він її сприйме, ще не вистачало нападу із боку мертвих. І вдаривши по підлозі палицею, випустила силу.

Тіні розповзалися по замку, вишукуючи будь-які сутності, зазираючи у кожний куточок. Причаїлась і сама графиня Озеська, спостерігаючи, як спалахнули зеленню очі відьми та змії, як щупальцями пливли по стінах тіні, немов граючись. Останні сумніви жінки про шарлатанство гості зникли, перед нею стояла справжня відьма. І це вражало.

 Але, маєток хоч і був старим, а жодній примарі не дав притулок. Про що відьма жінці прямо сказала.

- Не розумію, - щиро засмутилася графиня, - невже я і справді божеволію?

- Не думаю, божевілля я б відчула, хвороба же, як би там не було. Швидше за все, вас примушують так думати. І, можливо, чекають, коли ви зламаєтеся і впадете в істерику. Таке я за своє життя вже бачила не раз. Не одну людину так до божевільні відправили. Краще подумайте, хто претендує на спадщину і кому вигідна ваша хвороба. Та й слуг не завадило б поміняти, якщо до вас у кімнату входять, то з їх відома, це точно.

На мить жінка задумалася.

- А ви зможете відрізнити, бреше людина чи ні?

- Звісно. Є заклинання, яке на кілька годин зобов'язує людей говорити тільки правду і уникнути запитання не вийде, всі хитрощі магія попереджує.

- Добре, я зберу слуг. Є підозри, що це мій племінник задумав. Дітей ми з чоловіком не нажили, а більше заповідати нікому.

Через п'ятнадцять хвилин дев'ять стурбованих людей вишикувалися перед відьмою. Сила потекла під тихий шепіт старої, пов'язуючи тіла прислуги та змушуючи відповідати на запитання господарки будинку. Через годину такого спілкування на столі графині лежали два папери, в яких чітко розписувалося, хто і скільки заплатив двом служницям за їхню допомогу, і свідчення інших працівників. І справді в основі заговору стояв племінник.

Ось так за всіх часів гроші рвали будь-які зв'язки, у тому числі і родинні.

- Надіслати за інспектором, - розпорядилася графиня, обличчя якої спотворилося в гніві. І діставши з різьбленого комода два мішечки з монетами, протягла відьмі.

- Перший – за те, що перевірила будинок, другий – за те, що допомогла знайти у ньому змію.

- Дякую, - усміхнулася Каліста, взявши платню.

- Якщо мені… знову буде потрібна допомога?

- Протягніть руку, - кивнула Каліста, віддавши маленький дзвіночок, - подзвоніть в нього і озвучте прохання. Якщо я зможу допомогти – прийду.