Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

І вирушила в ніч покинувши маєток.

Другою адресою був міський будинок, двері якого відчинила молода дівчина, донька старого купця, Тіана Суаро.

- Заходьте, - кивнула миловидна брюнетка, пропускаючи гостю.

- Чим можу бути корисною, доню? - скрипіла відьма, постукуючи клюкою.

- Сідайте, - нервово заламуючи руки, буркнула дівчина. - Розумієте, я вже кілька років закохана в чоловіка, який мене зовсім не помічає. Хоч би скільки я намагалася, жінку він у мені не бачить. А тепер зібрався одружитися. Цього дозволити я не можу. Він має бути моїм. Я хочу його приворожити. Адже так це називається? Дарек повинен любити мене! Мене! А не цю тварюку!

Останні слова дівчина вже кричала, і Каліста чітко зрозуміла, що Тіана просто божеволіла по цьому Дареку, на жаль, інакше й не скажеш. Вона могла б подумати, що дівчина лише нахабна, розпещена егоїстка, яка звикла отримувати бажане, але, щось у ній Калісту насторожувало. Тому, поки господарка будинку вголос розмірковувала про коханого чоловіка, відьма обережно перевіряла її магією, і навіть не дуже здивувалася. Фонило від Тіани справжньою одержимістю.

Вирішивши не гаяти часу, відьма махнула рукою, викидаючи магію і шепочучи стародавнє заклинання. Наступної секунди дівчина впала на підлогу, трясучись у конвульсіях і кричачи від болю. Палиця ожила, перетворившись на змію, що своїм тілом скрутила дівчину, не дозволяючи їй рухатися. Тіні танцювали по стінах, поки магія Калісти випалювала нечисть, що поселилася в людині. А був це слабкий некрот - істота, яка своєї енергії не мала і присмокталася, наче п'явка, харчуючись горем і впливаючи на психіку не найкращим чином.

Сила схлинула, розправившись з нечистю, змія знову обернулася посохом, а Каліста, потираючи руки, думала, що цьому місту явно не вистачає відповідального темного. Тому що місцевий некромант зі своїми обов'язками явно не справлявся, коли некроти по місту мало не пішки ходять.

- Ну, люба, прокидайтеся, - поплескала відьма по обличчі дівчину, що розляглася на підлозі. - Що за непритомність у вашому віці?

Крехтячи і потираючи потилицю, Тіана піднімалася з підлоги, розгублено оглядаючи кімнату.

- Що сталося?

- Впала ти, дочко. То що говориш, хотіла? Приворот на чоловіка зробити?

- А, ну ... так ... - розсіяно відповіла, все ще хмурячись.

- Чи вже не треба? – хитро усміхнулася стара відьма. - Може, все ж таки подумаєш, а то прив'яжеться хлопець, а він тобі й не потрібен зовсім. Потім гірше буде, не відчепиться ще років зо три. Зненавидиш, а він з розуму по тобі зійде.

А дівчина моргала, вдивляючись у порожнечу і явно сумніваючись у власних бажаннях. Воно і не дивно, адже одержимість зникла, а мізки повернулися.

- Ти почекай, подумай, а коли вирішиш, поклич, - промовила відьма, піднявшись і сунувши Тіані в руку дзвіночок. - Зателефонуй, озвуч прохання, якщо зможу допомогти - зустрінемося.

Мовчки дівчина взяла дзвіночок, стискаючи в руках.

- Вибачте.

- Не варто. Молодий народ – гарячий.

І грюкнувши дверима, відьма розчинилася в ночі.

Поверталася Каліста задоволена, мов слон. По-перше, вона заробила двадцять золотих, а це було просто чудово. По-друге – знищена сутність наситила саму відьму, викликаючи почуття гармонії. Та ще й місто очистила від бруду, ну хіба не добре?

Саме в цей момент її роздуми грубо перервали, коли з корчми буквально вилетів один із постояльців.

- Колекціонуєш ти цих виродків, чи що?! – гаркнув розлютований Гор, голосно грюкнувши дверима. – У твоєму житті стільки мерзоти, а я тут лише один день! Який цей гад за рахунком?

- Та хіба їх багато? Звичайний день, - тихо знизала плечима Селена, явно не розуміючи причини такої бурхливої ​​реакції Гора.

- Так не може продовжуватися. Тобі треба щось міняти.

- Що?

- Не знаю. Ми подумаємо. Але я більше не дозволю п'яним гімнюкам ляскати тебе, наче дворову повію.

- Для того я тебе й найняла. Щоб мене захищали та підтримували порядок у трактирі. Як по твоєму мені ще заробляти? – розлютилася засмучена жінка, явно починаючи нервувати.

- Змінити формат закладу? - промовила Каліста, вирішивши втрутитися і не допустити серйозної сварки.

- Як змінити? - зніяковіло пробурмотіла жінка, явно не розуміючи про що мова.

- Знаєш, я вже думала про це... як бачиш, я насправді жахлива ласунка, а тут солодощів: сушені фрукти, марципани та мед. Нажаль, мізерний вибір. Чому б тобі не відкрити шоколадницю, як неповторна Анжеліка?

- Хто?

- Не важливо, навчу тебе шоколад варити, какао я тут уже бачила, і льодяники теж, цукерки готувати. Тим більше, ти якраз трактир упорядкувала. От побачиш, люди натовпом повалять. В грошах нестачі більше не буде, та й публіка гідна піде. А головне, твій чоловік заспокоється.

- Значить, завтра почнемо, - рішуче кивнув Гор, не давши Селені часу на роздуми і не заперечуючи слів Калісти. - Інакше я не втримаюсь і все-таки вб'ю когось.

- Значить, домовилися, - усміхнулася дівчина, махнувши рукою. - Завтра побачимося. Заради такої справи, я на день лавку зачиню.

   Усміхаючись, у передчутті наступного дня, Каліста вирушила додому. Погодувала ворона та домовичка, повечеряла і лягла спати. А вночі нагрянули гості. Ті самі, яких міський казначей найняв, щоб нагадати Хлої про реалії цього світу.

                                              ***

Граф Воран дійсно відчував себе набагато краще, але все ще не міг повірити у те, що сталося. Розказане братом і дочкою сильно засмутило чоловіка: дружину він все ж щиро любив і не вважав її віроломною вбивцею. Але сьогодні вона померла, як і передрікала відьма, а він піднявся з ліжка. Граф був злий на себе за наївність, на дружину - за зраду, і вся історія з приворотами просто не вкладалася в голові. Але, життя його потріпало достатньо, щоб швидко прийти до тями і переосмислити ситуацію. І був щиро радий і вдячний дочці за те, що не побоялася звернутися до відьми. Жити хотілося і бажано чим по довше.