Читати книгу - "Пелікани, Ольга Ігорівна Брагіна"

невідомим, ці навіжені сумні дівчата зі щасливими обличчями

дівчат із сусіднього бару, які повернуться туди ж після десяти годин

знімання із сутінковою перервою на каву — стань ось так, світло

падає на кашкета, картатий кашкет і мухоловка, венера-мухоловка, розкриває рану ранкового рота, непоголена шкіра ніг, розбурхане

волосся, якому не допоможе жоден мус, змусить його бути у захваті

від тебе, вони завжди повертаються у те саме місце, бо в людини

має бути місце, у яке вона може повернутися, нікуди не йдучи, така

затишна стійка зі слідами невідомих рідин, розбавлених отруй-ною слиною і сльозами розповідей про ще одне невдале кохання, знову втратив усі бали на цьому симуляторі, місто побудували без

72

тебе, потім зруйнували, потім знову селяни притягли катапульту

до воріт міста, у якому вже давно ніхто не живе, простягалася на

декілька сторінок, хоча нікому не цікаво, уявляєш, він так і не под-звонив, я просто стерла його номер у телефонній книзі, хай тепер

і не думає дзвонити — я не відповідаю, якщо номер незнайомий.

Якесь таке ім’я — схоже на назву хімічного елементу, але хто ж

хотів учити в школі ту таблицю, європій або щось таке на кшталт, Еллі доходить до останньої сходинки, бо їй завжди бракує терпцю

дочекатися результату природного плину подій та опинитися в

місці кінцевого призначення разом з усіма іншими пасажирами, які

тягнуть свої візки, не розрізняючи дороги в цьому місиві пуховиків

і давно вже немодних дублянок, які скоро знову повернуться в

моду, скасовуючи закони тяжіння й правила хімічного прання, от

бідося, розриває на кілька брудних шматків учорашню вранішню

газету, на першій шпальті Земфіра в пончо кольорів прапору, але

на чорно-білій фотографії все одно не видно кольорів. «Що це за

газета?», — на мить замислюється Еллі, дивлячись замиленим оком

крізь масний папір з відбитками типографських лаштунків, радше

нецікаво, але, — мабуть, привезли приїжджі зі своїми пошма-тованими лезом затуплених ножиць гаманцями, у яких дзвенить

вкритий патиною дріб’язок на метро, не в курсі, що цього вже ні

на що не вистачить, скільки не перераховуй на долоні, не впустять

у ці години царювання Аїда, горіти ясно заповідав дядечко на

прізвище, яке не дозволено вимовляти вголос, але вони згадують

його пошепки, перекочують склади — один відкритий, інший

закритий, як пасхальне яйце-райце, прикрашене плакатами з райкому —

суворе «ні» всім цим гранованим витворам скульптора Мухіної, привселюдна грамотність, на яку вже неможливо нарікати, вона

хоче плакати або купити нову сукню, хіба не для цього людство

створило концепцію розпродажів, людство боїться смерті, тому

воно схильне до гіперболізації мінімальних цін, ось ця сукня з

хтивої бавовни, оплітає стегна, як виноград, хітон з хітину, з неї

вийшла погана хатня робітниця, невідомо, хто захотів би платити

їй за цю роботу, на комп’ютерному столику весь час залишається

пил — проведи вологою серветкою, особливо під маніпулятором

«миша», там увесь час накопичується якесь липке волосся — це

статика, вовтузяться невидимі оку мікроорганізми, миготить месенджер, ще одне кохання виявилося не вартим оспівування в суворій

прозі, смс-листування, пости у твітері, продати ці скупі рядки й

73

не знати жалю решту життя, розібраний на цитати, немов Ремарк, який нічого такого не казав. Померти від нежитю в Парижі, як

справжній клошар з Клошмерлю, цей диск відтворюється на всіх

плеєрах, але ніколи не буде відтворена остання пісня.

Арсеній повернувся з Парижу, наче нікуди не їздив, один відомий

у вузьких колах поет дуже хотів перекласти його вірші французь-кою й видати збірку, потрібно було близько шістдесяти текстів, але

вони виявилися римованими, хоча підсвідомість відомого поета

вимагала верлібрів, ідея видання збірки висіла в повітрі ще кілька

років, Арсеній любив перегортати її вигадані сторінки на своєму

букрідері, милуватися нумерацією, пригадувати, за яких обставин

була застосована та чи інша рима, він рідко приходив до тями

у своїй квартирі-студії без четвертої стіни, арка на семи вітрах, склепіння склепу, через яке ллється дощ іржавої хлорованої води з

п’ятого поверху, солодкий присмак кориці, навіщо було смакувати

її, хтозна, яку вони там прали свою білизну, яку потім вивішують

біля під’їзду на загальний огляд, куди, наприклад, зникла ця чудова

традиція вибивати паласи, скільки там раніше накопичувалося пилу, жахливих кліщів з рекламних роликів, якісь дитячі уявлення про

страх змушували визнаних майстрів реклами калькувати застарілі

зразки, лише щоб ніхто не здогадався, що насправді вони мають на

думці, розпилювач-антисептик, який назавжди освіжає повітря у

безповітряному просторі помешкання, вчора Арсеній помітив свою

сусідку з п’ятого поверху, чорна довга сукня, чорні панчохи, чорне

все, колись так вдягалися представники молодіжних субкультур, агресивний макіяж, жодного натяку на вираз обличчя, невдалий

прояв цілеспрямованості, де вони зараз — виросли і забули, або

встигли відчинити вени, які було так важко знайти під шкірою для

аналізу крові, розчинити цю кров в іржавій хлорованій воді, ледь теплій

або майже холодній — кому як більше подобається це уявляти, —

розчинилися в уяві, не увійшли до цільової аудиторії визнаних

майстрів реклами, забули мистецтво вибивання пилу з паласів на

дитячому майданчику, за декілька днів вона вже розбиралася у всіх

хитросплетіннях дворів без допомоги навігатора, зазначте вихідну

точку й точку призначення, пройдеш повз цей смітник і потім звер-неш наліво, там ще такий фонтанчик з питною водою і висить ікона

Прилуцької Богоматері у вінку з польових квітів, діти граються у

пасочки, б’ють один одного пластмасовими лопатками по голові, 74

іноді навіть влучно, а ще іноді приходить хтось дорослий і починає

лупцювати їх яким-небудь виробом з деревини, недоречна поведінка, але хто зрозуміє тих дорослих, тоді діти на деякий час об’єднуються

проти зовнішньої загрози, скупчуються в центрі пісочниці під

необачним оком Прилуцької Богоматері й починають голосно

волати, можливо, відчиняться двері першого під’їзду, мамця прийде на

допомогу. Арсеній кволо спостерігає за сумною сусідкою в чорному

гіпюрі, і де вони тільки брали це вбрання, мабуть, шила недосвідчена

кравчиня по викрійках з «Бурди», щоб нічого ніде не було видно, мабуть, зневажає гіпстерів, демонстративно не відводить очей від

землі, коли несе у своє вбоге помешкання — інтер’єри сімдесятих, бо вже вінтаж — готову піцу з магазину, готову за десять хвилин, і

сусідки похилого віку кепкують з нотами осуду в голосі, що це зовсім

не корисна їжа, м’яко кажучи, скільки всього можна підслухати, просто сидячі на лавці біля дитячого майданчику, але незрозуміло, що робити з цим знанням, надлишки інформації — не стримуй себе, каже він комусь іншому біля, Еллі ніколи