Читати книгу - "Покарання Валентини, Ева Роман"

— Я зворушений, — хмахнув Арсеній носом. — Прямо до сліз. Дякую, мила.

А доктор Міллер сказав, співчутливо стискаючи її плече:

– Усі потребують тривалої та ретельної терапії, дорога Валентина. Я внесу тебе в списки. І до весни ти отримаєш місце в хорошій приватній клініці. Окрема палата, харчування, водні процедури та масаж, повна соціальна реабілітація...

– До весни я хочу бути вдома, у своїй лабораторії, знову ходити на бали, зачаровувати і зцілювати! – гаряче заперечила чаклунка, скидаючи його руку з плеча, ніби і не шукала ще вчора сама її ласки і підтримки. – І його не повинні воскресити, він повинен отримати прощення до того, як закінчиться термін життя павука!

І з цими словами вона дістала з сумки оргскло-контейнер і підсунула його прямо під окуляри головного психотерапевта відділення. Арсеній випустив усі вісім лап під стелю своєї в'язниці, ніби сховав вісім очей, які ніколи не закриваються.

– На хріна?!

– Це... Він? – боязко уточнив доктор Міллер, випрямляючись. – Звідки ця комаха у тебе?

І за його тоном Валентина зрозуміла, що Арсеній для нього зараз щось на зразок кота Моцарта для сліпої старої — вона вважає, що він живий, йому подобаються шоколадні цукерки і прогулянки в автобусі з дітлахами, а ним і підлоги мити огидно насправді.

— Це не комаха, а тварина, — терпляче пояснила вона. — І навіть не тварина. А Великий мисливець тридцяти трьох...

— Валентина, — м'яко перебив її лікар. — Це я вже чув. І навіть вніс у твою історію хвороби. Дивно, наскільки ти постійна і детальна у своїх... хм, ілюзіях.

– Але це не ілюзія! Я можу довести, що він мене чує!

– І мене?

– І тебе!