Читати книгу - "Юстина (щоденник), mi larde"

Щоденник Юстини
12 вересня 1939 року

Останні кілька днів минули швидко, і я відчуваю, як змінилося моє ставлення до світу. Читаючи американських авторів, я почала усвідомлювати, наскільки важливо розуміти не тільки свою культуру, але й відкривати для себе інші світи. Ще кілька років тому я б не уявила, що буду з таким захопленням читати книги, написані за океаном. Мама, звісно, намагалася бути обережною і казала, що треба зберігати вірність нашій землі і нашій мові, але ці книги навчать мене, як бути уважнішою до чужих людей, до їхніх переживань, болю та радості.

Сьогодні, поки я йшла до лісу, я згадала один момент з книги "Мобі Дік" Германа Мелвілла, яку я тільки почала читати. Ця величезна, безстрашна ідея людини, яка бореться з чимось незбагненним і могутнім, мені дуже близька. Я ходила між деревами і думала про те, як часто ми, люди, боремося з чимось більшим за нас. Чи то з власними страхами, чи з життям, яке нам здається надто складним і несправедливим. Мелвілл змушує замислитися про те, що боротьба завжди буде частиною нашої суті, і, навіть якщо ми програємо, ми все одно не можемо зупинитися.

Після обіду я повернулась додому і почала розбирати книжки, які мені дали на дорогу. Тітка Хельга знову надіслала мені декілька цікавих томів, серед яких була книга американського письменника Френка Норріса, "Могутній" (The Octopus). Вона змальовує життя сільськогосподарської буржуазії Каліфорнії і боротьбу між великими корпораціями та селянами. Вона дала мені нове розуміння того, як важливо розуміти соціальні нерівності та історію того, як можна зруйнувати систему, яка пригнічує слабших.

Я знову перечитала вірш, що написала кілька днів тому. Іноді мені здається, що слова самі приходять, коли я читаю, коли чую, коли думаю про життя. Мої вірші — це більше ніж просто рядки, це мій спосіб впорядкувати свої думки і почуття. Я навіть думаю, чи не записати їх куди-небудь на майбутнє.

Вірш, що народився сьогодні:

Між книгами і вітром я стою,
В усьому шукаю відгук душі.
Як подих вітру, що несе мене,
Мої думки сплітаються в косу життєву.

Тільки після таких роздумів я відчуваю, як важко іноді поєднувати все, що я хочу бути, і те, що вимагає від мене життя. У книгах я знаходжу свої сили, але разом з тим, я знаю, що маю не забувати про ту землю, з якої я родом. Моя культура, моя мова — це теж частина мене. І хоча я відкриваю для себе нові світи, я завжди буду залишатися частиною свого.

Після вечері я розмовляла з мамою, ми довго сиділи за столом, пили чай. Вона поділилася своїми спогадами про юність і те, як важко було жити за часів, коли наше село зазнавало тиску з боку чужих сил. Мама завжди намагалась захистити нас від світу, щоб ми залишалися чистими, не піддавалися впливу чужих ідей. Можливо, це і є її боротьба — боротьба за нашу чистоту, за нашу душу.

Зараз, коли я читаю інші книги, я розумію її більше, ніж раніше. Вона хоче, щоб ми, українці, залишались сильними, щоб ми не дозволяли забути себе. І я хочу бути сильною, щоб не лише захистити себе, але й бути гордою за те, хто я є. Моя земля, моя культура — вони частина мене, і ніхто не забере це.

Сьогодні ніч була така спокійна, що я навіть не чула, як поснули діти. Лише вітер в решетах вікна розносив запах свіжого листя, і мені здавалося, що я наче в іншому світі. Може, це і є справжня тиша в серці — коли ти знаходиш свою дорогу і приймаєш її зі всіма її труднощами.

Щоденник Юстини
13 вересня 1939 року

Сьогодні я знову дивилася в газети, які прислала тітка Хельга. Її інтерес до політики й соціальних подій не припиняється, а тому й багато що я дізнаюсь від неї. Я читаю також і сама, щоб бути в курсі подій, адже світ змінюється дуже швидко, і якщо не слідкувати за новинами, можна пропустити важливе.

Що мене турбує найбільше, так це новини про події, які розгортаються в Європі. Газети повідомляють про неймовірно загрозливу ситуацію, яка виникла в результаті агресії Німеччини. Вони пишуть, що фашисти підкорили Польщу та почали наступ на західні країни. Я і не уявляла, як швидко війна може вдертися в наші життя. Тепер, коли я читаю ці новини, я не можу не думати про те, що станеться з нами. Наші родини, наші землі, наші життя — усе це тепер під загрозою.

Газета також повідомляє про те, що Великобританія та Франція оголосили війну Німеччині після того, як Гітлер вдерся в Польщу. Я знаю, що це важлива подія, але що буде з нами, я не можу сказати. Я часто думаю про це, коли йду на поле або коли зранку спостерігаю за заходом сонця. Тепер все стало якимось неспокійним і тривожним. І навіть природа здається іншою. 

Я зацікавилася й іншими новинами з Європи, де також кипить боротьба. Наприклад, повідомлення про те, як Італія та Японія активно підтримують Гітлера. Всі ці війни й агресії змушують мене задуматися про те, що дійсно відбувається в світі. І це здається мені надзвичайно страшним.

Вірш після прочитання новин про війну:

Туман на полі, вітер несе,
І шурхіт гілок — це не спокій,
А вітер війни, що в серце лягає,
І біль за втрату не вгамовує.
Та, незважаючи на ці темні хмари,
Нам вистачить сили ще підняти голову.

Зараз я відчуваю, що кожна подія, кожен жест може мати величезне значення. Ось чому я так прискіпливо читаю газети, слухаю, що кажуть люди, думаю про те, що станеться. Важко не турбуватися, важко думати про майбутнє, коли світ здається таким нестабільним.

В кінці дня я знову перечитала вірші Лесі Українки. Вона так глибоко і розумно говорила про силу духу, про боротьбу і надію. Сьогодні її слова стали мені особливо близькими:

І якщо тяжко — не бійся йти,
Нехай твій дух буде безстрашним,
Бо у серці палає вогонь,
Що вирує, горить і не згасає.

І в цих словах я знаходжу те, чого мені так бракує — впертість, сила і віра в себе, незважаючи на обставини. Тому, як би не розвивалася ситуація в світі, я буду боротися за те, щоб ми зберегли свою гідність і своє місце у цьому світі.