Читати книгу - "Гра в кота і мишу, Ніка Сасс"

- Привіт, Мія. - Почула знайомий голос.

- Що ти тут робиш? - Трохи різко питаю я, побачивши свого "колишнього друга".

- Прийшов з тобою побачитись і спитати, чому ти мені не відповідаєш ні на дзвінки, ні на повідомлення? - Він піднімає брову.

- А який в цьому сенс? Га? В тебе є дівчина, ось їй і дзвони. А мене залиш у спокої. Не треба мене вплутувати в ваші ігри. - Я намагаюсь пройти повз нього.

- Мія, стій! - Він хапає мене за руку. Я ж висмикую її, наче ошпарилась.

- Просто залиш мене у спокої, Нік! - Майже кричу і заскочую у під’їзд. Він заходить слідом.

- Не залишу, поки не поясниш свою поведінку. - Він дивиться з нерозумінням. Ну що за дідько?!

- Тобто це я повинна щось пояснювати? - Обурююсь я.

- Так, Мія. Бо я тобі дзвонив і писав і вчора, і сьогодні, але ти вирішила мене ігнорувати.

- Я не хочу тебе бачити…Схоже ми більше не друзі.

- Ти поясниш мені з чого це раптом, в решті решт?! - Він скуйовдив волосся на потилиці.

- Добре, раз ти так просиш. До мене вчора приходила твоя дівчина і все розповіла.

- Що саме? - Дивується Микита.

- Про ваші відносини і про те, через що ти прикидаєшся моїм другом. Я не буду переповідати нашу розмову, адже тобі і так все це відомо. А я дурненька…Гаразд, забули. Я йду додому. - Натискаю кнопку ліфта.

- Я нічого не розумію, що тобі сказала…Віолета? Адже це ти про неї? 

- Я не хочу про це говорити. Спитай у неї. Нехай розповість, раз ви такі близькі із нею.

- Мія, ми з Віолетою бачились всього кілька разів після того як вона повернулася. Про що ти взагалі?

- Мені це не цікаво. Всього тобі найкращого, Микита. Я піду.

- Гаразд. Але ми ще про це поговоримо. Бувай.