Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

Роло виліз з-під її ніг і встав:

— Він сам тобі про це розповів?

— Ні. Тобто так. Я побачила, як він розглядав колони, і показала йому ту, на якій написана ця історія. Він пояснив мені, що той символ, який був розміщений під словом «дівчина» і якого я не могла розгадати, означає «фавн». Тоді я запитала його, що означає символ під словом «принцеса»?

— І що ж він означає?

Роло настовбурчив вуха і підсунувся до неї якомога ближче, впершись у її коліна.

— Троль.

Кажучи це, вона здригнулася. Однак то було ніщо, порівняно з тим, як затремтів Роло. Він випустив пазурі й вишкірився, оголяючи свої білі зуби.

— То цей гнилий сморід — це запах тролятини!

Він увійшов до спальні, а тоді до гардеробу. Дівчина пішла слідом за ним. Роло зупинився посеред кімнати й почав свердлити дівчину поглядом.

— Що ти робиш? — вона зупинилася у дверях і сперлася рукою до одвірка. Почувалася втомленою, спустошеною й приголомшеною. Чари тролів…

— Переодягайся у свій старий одяг, — сказав їй вовк з притиском. — Ми йдемо звідси.

— Але як? Ми не можемо отак просто піти геть.

— Ніхто з нас не погоджувався жити у барлозі тролів, — кожен м’яз на тілі вовка був напружений.

— Роло, я пообіцяла, що житиму тут один рік. Наразі минуло лише два місяці.

— А ведмідь пообіцяв, що тебе ніхто не скривдить.

— Але мене ніхто не займає. Тут ми в безпеці.

— Ми в небезпеці. Яка ж це безпека? Троляча? Тролі! — він нервово затупотів на місці. — Еразмус в полоні, ізбйорн в неволі, Еразмусову кохану вбито — нам треба звідси тікати.

— Не можу. Я пообіцяла.

Вона вхопилася рукою за лискучий одвірок. Страх Роло підживлював її власні побоювання. Коліна почали підгинатися, і здалося, що її от‑от знудить. Цей палац — оселя тролів!

— Нас ошукали! Обіцянка, дана брехунові, нічого не варта, — заперечив Роло.

— Але він не брехав. Він всього лиш нічого не сказав. Він не міг… Бо також у пастці. Ми мусимо йому допомогти!

— Чому? Яке нам до нього діло?

— Та жодного… Але він наш друг! — сказала вона. — І я не залишу його тут страждати у полоні закляття. Якщо мені вдасться визволити його від чарів, то я зможу допомогти й Гансові Пітерові.

Раптом вона відчула трепет у грудях і зрозуміла, що навіть якби зараз не йшлося про порятунок Ганса Пітера, вона б усе одно не покинула ізбйорна. Роло заскавулів і пошкрябав лапою по дверях гардероба, де його господиня тримала свій старий одяг.

— Мені це не подобається. Думаю, нам треба піти геть.

Увага дівчини зосередилася на гардеробі. Усе інше втратило значення. Гардероб… Слова білого оленя… Свитка Ганса Пітера…

— Троляча мова, — пробурмотіла вона.

Роло закляк:

— Що?

— Гаптування на свитці Ганса Пітера створене мовою тролів, — сказала вона, заходячи до гардероба та відчиняючи двері шаф.

Діставши білу свитку, вона опустилася на підлогу. На неї дивилися гаптовані візерунки; завитки та шпичаки почали набувати значення просто у неї на очах. Ці зубчасті символи виглядали ще гостріше й грізніше, ніж ті, що на колонах, тому їх було важче зрозуміти. Вона озирнулася, щоб переконатися, чи ніхто за нею не слідкує, але позаду був лише Роло, що й далі скавулів та ходив туди й сюди.

Гаптування голубими стрічками розповідало про кохання, втрату та дивний палац «по той бік місяця». Червоні стрічки — про любов і втрату, однак у цій історії було ще й багато зради та ненависті. Лише тепер дівчина помітила, що голубі стрічки накладалися на червоні, затуляючи окремі символи. Схоже, червоними й блакитними стрічками вишивали різні руки: голубі візерунки були виконані маленькими акуратними стібочками, червоні — більші, грубші, але й переконливіші.

— Про що тут йдеться? — запитав Роло, підповзаючи впритул і легенько підштовхуючи свитку носом.

— Тут сказано, що володар жив тут, у палаці з льоду, — здушеним голосом заговорила дівчина. — Ні, стривай… Він мусить тут жити рівно один рік і один день… з дівчиною… з нареченою… яка ніколи не бачила його обличчя.

— Так, як ізбйорн, — втрутився Роло. — Лише з тією різницею, що ви належите до різних видів, тому не можете бути парою.

— А ще я бачила його обличчя, — бездумно додала вона, заглибившись у читання. — А ось про що розповідають червоні візерунки: його зрадять, і тоді він муситиме бути з принцесою… і кохати її довіку, — швидко випалила вона.

— Кохати тролівну-королівну?

— Так, — сказала дівчина. — Оту жахливу тролячу принцесу. Маєш рацію, вона не така вже й добра.

— Вона взагалі не добра, вона — троль! — сказав вовк, поставивши всі крапки над «і».

Для дівчини все стало на свої місця: нещасна принцеса, яку ніхто не розумів і яка всього лиш шукала кохання (якщо вірити історіям), насправді була жахливою потворою, яка накладала закляття на безневинних істот. Вона взяла в полон Ганса Пітера, але йому вдалося втекти. Хоча чи вдалося це йому?

— Ганс Пітер все ще в полоні закляття тролів, — сказала дівчина. — Саме тому він такий нещасний, і тому його волосся посивіло так рано.

— Ти звідси не підеш, доки не знімеш закляття, чи не так? Ми ніколи вже не повернемося додому! — застогнав вовк.

— Чому ти такий впевнений, що мені не вдасться?

— Тому що вона — троль! Я не знаю, як перемогти троля. Ніхто з живих не знає, — він здригнувся. — Поглянь на різьблені символи на колонах по всьому палацу. Усі ці історії розповідають про тих, кого ця тролівна-королівна або взяла в полон, або вбила.

— Ну, може, вони всі не знали, з ким мають справу. Але ж ми знаємо, — сказала дівчина.

Слова вовка її образили. Бо якщо навіть вовк не вірив у її сили, то хто тоді повірить?

— Гар-р-р! — сказав Роло і змінив тему. — Про що розповідають блакитні стрічки? — він знов уткнувся носом у свитку.

— А, так-так! — дівчина насупила брови. —