Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

— Якщо Мар’яна буде не проти, — відбився Іван, бо розумів, що Мар’яна буде проти. Ще й як проти! Та вона прокляне його за такі викрутаси! Це щонайменше! 

— Якщо, якщо, — скривився директор. — Ваня, ти нє должен завісєть от чужих рєшеній, ти должен бить він-він, понял? Прі любом раскладє в плюсє! Всє гуру так говорят! 

«Даже у моей козы есть гуру», — згадав рядок з якоїсь старої пісні. Далися Трушиним ці коучі — можна тільки уявити, як вони з Ірою сидять на дивані, тримаються за руки й дивляться на великій плазмі чергового шахрая в блискучому костюмі, який розповідає в гарнітуру, що все в житті можна досягти просто! Дуже просто, за якихось десять кроків! 

Поки Іван розмірковував над відповіддю, телефон директора задзеленчав приспівом аббівської «Money, money, money». Гєна натиснув на кнопку блютуз-навушника й поважно, розтягуючи слова, промовив голосом Скруджа, якому не дають купатися в золотих монетах: 

— У аппарата, — й обличчя Трушина знову змінилося — тепер він перетворився на доброго друга, який дуже радий чути співрозмовника. — Да, Ігорь, как раз єдєм, скоро дамба, подльотноє врємя — дєсять мінут. 

Йому знову щось сказали, Гєна з готовністю розсміявся, потім ще. 

— Сєрєбрістий Віталік, — крізь сміх промовив директор, й Іван допетрав — мабуть, там заїзд через шлагбаум, й замовник чи організатор питає, якого кольору машина, щоби їх пропустили на територію. Прокурори, звичайно, не можуть жити на незахищеній території, не для того їх мами народжували, щоби притикатися в орендованих квартирах. Ні! 

Шлагбаумів було декілька. Гєна біля кожного намагався знайти камеру спостереження й щиро усміхався кожній із них. Що не кажіть, а свої гроші він відробляв. Це був тяжкий хліб, доводилося йти на компроміси: комусь — усміхатися та підлизуватися, а комусь — брати за руку жінку, хоча й не хочеш цього, й удавати щастя на порозі чужого будинку, за який, мабуть, чимало людей безвинно сіло, а ще більше винуватих — вийшло. 

Нарешті вони побачили кілька машин, що стояли біля розчинених великих залізних воріт. «Шкода» на їхньому тлі була як немічна сирота, але Трушин хоробро протиснувся проміж «кубіків», примовляючи при цьому «тормозітє лучше в папу», й заїхав у двір. Там курило кілька чоловіків з чіпкими поглядами та склянками в руках. Гєна усміхнувся і їм, тихенько промовивши: 

— Рабочій тащіт самогон… Стільочєк називається «СБУ гуляєт». 

Ха, влучно — ці чоловіки були як з одного інкубатора: в чорному одязі, без малюнків і написів, але в дорогому. Трушин притулив авто до великого гаража на три машини й заглушив двигун. 

— Ну шо, пошлі работать, — рипнувся він, проте Іван лишився на місці. Враження від розмови ще тисло гарячою грудкою в грудях, треба було заспокоїтися. До того ж у PVZ2 якраз відкрився рівень, і якщо він його виграє, то отримає ще дві гри. Є чим займатися замість того, щоби йти до незнайомих людей і вдавано радіти цій зустрічі. 

— Та я почекаю, а ти пробий там, — сказав Бронзовий Голос й підняв телефон. Погляд імпресаріо знову змінився. Трушин зі злістю подивився на підопічного, нічого не відповів, лишив ключі в замку запалювання й вийшов. І вперше за довгий час Іван опинився на самоті. В тиші. Майже в спокої. Він виграв рівень, потім наступний і за кілька хвилин уже наспівував мелодію, до якої треба було придумати куплет. Що не кажіть, а у відеоігор є величезний плюс — поки граєш, встигаєш думати тільки про це. А в цьому іноді й полягає щастя. 

* 

Відігравши все можливе, перейшов до новин — знову загострення на фронті, бюджетна криза. Краще б не відкривав, бо під повідомленням про воєнні дії побачив заголовок: «Учасниця «Таланту» вразила мережу відвертою фотосесією в осінньому лісі». Знову Лапулька, і тут вона — вистачає ж бюджету! Відкрив новину, намагався не читати — шукав примітку «на правах реклами» чи щось таке. Не знайшов — не для того новинарі беруть джинсу, щоби в цьому зізнаватися. Не для того. 

Розізлився, кинув телефон на торпеду й став рахувати, скільки людей зайде до будинку, а скільки вийде. Останні чомусь перемагали — матусі виводили діток у подвір’я й збивалися у групки — одні курили, інші бігали між машинами. Час від часу до них підходили чоловіки в чорному й знову виходили за ворота. Дивно, ззовні все це більше нагадувало не препаті дитячого дня народження, а заможний похорон. 

Хоча хто їх знає, цих прокурорів — може, в них так і заведено. Іван знову взяв телефон, склав сетлист на пів години — останньою, зрозуміло, поставив «Я свободєн», якимось дивним вивертом долі чужа пісня про віднайдення волі стала його тягарем, якого не вдавалося позбутися. 

Трушин все не з’являвся, тому Іван вирішив розспіватися — поганяв гами в горлі, розім’яв губи, включив радіо, надибав на «Роксі» квінівську «I want it all» і тихенько додав Фредді октавку знизу. Потім побудував терцію, аж тут із великих, як у катедральному соборі, дверей вийшов директор та попрямував до гаража. Трушин йшов і сміявся — відверто, заразливо, може, і до сліз. Бронзовому Голосу раптом стало холодно й боязко. Щось трапилось. 

Гєна всівся на своє місце, прохрюкався, витер сльози (вони таки були), закурив і відповів на німий запит: 

— Пізда, Телесик. Чєм больше хуй — тєм чаще баня, отпєлісь ми сєгодня. 

Отже, датчик спрацював правильно. Директор знову засміявся, ніби пригадав деталі неперевершеного жарту. Так колись сміялася мама на кухні, коли дивилася старий випуск програми «Вокруг смеха» на ютубі. 

Іван мовчав, поки вони виїжджали з подвір’я, але біля найближчого шлагбаума вже не втримався: 

— Та говорі уже, блядь! 

І Гєна розказав. Очі його блищали, раз від разу він зривався на дикий регіт. Значить, запрошені зібралися на другу. Спочатку дітей розважали клоуни, а дорослі пили аперитив. Оскільки серед останніх переважали люди суворі, випили вони добряче. Через якийсь час хазяйка зрозуміла, що чоловік десь загубився, пішла його шукати й знайшла в гаражі, де той… їбав няню. 

На цьому моменті Гєна так заржав, що довелося зупинятися, аби не врізатися в габаритний зустрічний транспорт. Крізь істеричний регіт пролунало продовження цієї дивної історії. Як розповів організатор Ігор, який займається заможними святами в Нових Петрівцях (й бере з артистів по-божеські, п’ятнадцять відсотків агентських — не забув додати Трушин), цей прокурор давно ходив наліво. 

Тому, можливо, дружина не