Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Латерія опустила очі з сумом. Вона відчувала безнадійність і безсилля. Її коса, яка завжди була символом її сили і могутності, тепер здавалася марною.

——— До речі, — продовжував говорити Міхаель. — На днях я очікую поповнення нежиті. Так сталося, що зовсім скоро і, звісно, зовсім неочікувано вимре одне місто під назвою Айрісвіль. 

Його слова стали новим ударом, який змусив її серце стискатися від болю. Латерія підняла на нього очі, і її погляд був сповнений сумішшю гніву і відчаю. Його спокійний вигляд тільки додав їй ще більше люті. Вона намагалася зрозуміти, чи говорить він правду, чи це лише чергова його маніпуляція. Думки були плутаними.

Міхаель протягнув їй свою руку і на мить їй навіть здалося, що вона бачить на його голові демонічні роги.

——— То як, ми домовились? — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована загроза. 

Він дивився на неї так, наче знав, що вона вже немає іншого вибору, і це змушувало її відчувати ще більше безсилля і відчай.

——— Якщо я погоджусь, ти залишиш Седрика у спокої? Не будеш його ніяк чіпати і не перетвориш на нежить? — її голос тремтів, але вона намагалася триматися впевнено. 

Він знову посміхнувся. Його посмішка була холодною і лукавою. Очі блищали задоволенням від того, що він зміг таки поставити її в таке становище.

До мене Міхаель повернувся вже надвечір в подобі звичайного чоловіка, стискаючи в руках польові квіти. Зорі вже почали мерехтіти на небі. Він стояв, осяяний м'яким світлом заходу сонця, і виглядав, як істота з іншого світу, чим він, власне, і був.

——— Але як? — здивувалась я, дивлячись на його руки, наповнені яскравими польовими квітами.

——— Я ж Бог, — посміхнувся добродушно Міхаель. — Для мене немає нічого неможливого.

Після цього він віддав мені квіти, і їхній аромат швидко заполонив простір навколо мене. Його рука м'яко ковзнула по моєму животу. У відповідь на його дотик дитина вдарила ногою по животу зсередини, наче відповідаючи на його ласку.

——— Придумала вже ім’я для нашої бешкетниці? — провів ще раз рукою.

І тут я заплескала в долоні від радості, вронивши квіти.

——— Так, так! Я хочу, щоб її звали Мелісою!

Він підняв квіти і подивився на мене, піднявши одну брову вгору:

——— Не думаю, що доньці божества підійде назва рослини замість імені. 

Його відповідь була холодною і відстороненою, і я відчула, як моя радість почала зникати. Тож я забрала квіти з його рук і попрямувала до кімнати. Увійшовши туди, з усією силою хлопнула дверима, намагаючись відгородитися від нього. Та незабаром я все ж почула за дверима його голос:

——— Елізо, це смішно! Ти ж знаєш, що двері мене не зупинять! Я можу будь-коли зайти всередину. Та я хочу, щоб ти відчинила мені сама. Давай поговоримо, як дорослі чоловік і жінка!

Я не відповіла. Тоді він постукав, його голос став ніжнішим:

——— А в мене є для тебе подарунок…

Слово «подарунок» зацікавило мене. Мені стало цікаво: що ще, крім квітів він міг придумати? Через те, що він був богом, першу половину вагітності я майже не бачила його. Все змінилось після мого пробудження. Він приходив кожного дня і постійно щось приносив із собою. Це могло бути будь-що: від якоїсь пухнастої тварини до зменшеної копії місяця. Не скупився він і на смачненьке, приносив найдивніші страви з усіх кінців світу.

Я відчинила двері і пішла за ним, відчуваючи, як наше напруження поступово зникає. Коли ми увійшли до іншої кімнати і Міхаель увімкнув світло, я побачила посеред підлоги сплячого Седрика. Його обличчя було мирним і спокійним, і я відчула, як моє серце наповнюється радістю.

Увага!

В частоті оновлень книги будуть зміни! В серпні нові глави будуть виходити кожного парного числа, починаючи з другого серпня.