Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Щойно Седрик вийшов зі свого будинку, як його зустрів міський голова, який, судячи з його вигляду, вже деякий час нервово чекав на Седрика. Його обличчя було бліде від страху, а очі широко розплющені від хвилювання.

——— Пане Ганц! — кричав він, махаючи руками, щоб привернути увагу Седрика. — Пане Ганц, ви були праві! В місті дійсно з’явилася нова епідемія!

Однак Седрик байдуже зачинив двері і відійшов якнайдалі від будинку, не звертаючи уваги на слова. Він зробив жест рукою, показуючи, щоб гість відійшов на безпечну відстань. Той, хоча і не розумів, що відбувається, але все ж зробив кілька кроків назад, все ще намагаючись щось сказати. Але Седрик направив руку в бік будинку. Великий вогняний шар, що виник з неї, майже миттєво поглинув усе, перекинувши вогонь на сусідні дерева. Полум'я швидко поширювалося, пожираючи суху рослинність. Ліс почав палати, і язики вогню здіймалися високо в небо.

——— Що це означає, пане Ганц? — насторожився міський голова, закриваючи ніс носовичком, щоб уникнути диму.

——— Я залишаю Айрісвіль, — зберігаючи байдужість, відповів ельф.

Він попрямував вперед поміж дерев, ховаючи руки в кишені кожуха. Холод пробирав його до кісток, і він трохи згорбився, намагаючись зберегти тепло. Із собою взяв тільки свій ніж, відчуваючи, що цього буде достатньо для того, щоб захистити себе в разі необхідності. До Айрісвіля повертався лише для того, щоб знищити все, що могло розповісти комусь про те, що він жив тут досить довгий час. Діяв швидко, не хотів залишати ніяких зачіпок, адже для всіх він був офіційно мертвим. Йому доводилось жити під іншим ім’ям та мати іншу зовнішність. А як він взагалі виглядав раніше? Навіть він вже не пам’ятав. Та й фотографії ельфи зазвичай не роблять.

——— Як же так, пане Ганц? — перелякано побіг за ним міський голова. — Ви потрібні нам! Ніхто, крім вас, не знає, що робити в подібних ситуаціях!

Седрик зупинився і здивовано глянув на чоловіка. Його очі були сповнені недовіри і подиву. Потім знову пішов вперед, не бажаючи нічого слухати. В нього не було жодного бажання розбиратися з тим, що відбувалося в їхньому місті. Йому потрібно було йти, і він пішов. Його кроки були важкими, але впевненими. Кожен рух говорив про непохитність його рішення.

Седрику довелося йти кілька днів. Він йшов крізь густі ліси і пусті поля, намагаючись уникати людських поселень. Грівся завдяки своїй вогняній магії. Харчувався тим, кого міг вполювати, задовольняючись скромною здобиччю. Врешті-решт, він дійшов до заповітного бар’єру. Це був той самий бар’єр, який він шукав весь цей час. Хотів пройти через нього, але зупинився, побачивши мене. Біля мене ходив ще один Седрик. І, спостерігаючи за нами, в нього мимоволі промайнула думка: а чи справжній він сам? Що взагалі можно вважати справжнім?

Довго не міг поворухнутися, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Коли він все ж прийшов до тями, почув позаду себе голос Міхаеля:

——— То ти все ж наважився повернутися? — засміявся Міхаель. — Якби знав, не створив би цю ляльку для Елізи!

——— Ляльку? — перепитав Седрик, і холодок пробіг по його спині.

Невже для Міхаеля всі навколо були ляльками, крім нього самого? Чи так він називав лише свої власні творіння? Але як йому вдалося настільки філігранно відтворити Седрика? Ці питання роїлися в голові ельфа, наче розлючені оси. Невже копія Флокса була чернеткою? Чи він відтворив Флокса для того, щоб той знайшов Седрика і змусив його використати його магію, щоб краще потім скопіювати?

Але якщо він так легко може відтворити творіння Творця, чи означає це, що він вже давно зробив собі копію своєї коханої жінки? Чи могла вона насправді померти тоді посеред поля? Але якби вона померла, то померла б і дитина, що була всередині. Та дитина була ще жива. Інакше б Латерія вже давно заспокоїлась. Ці думки переповнювали розум Седрика, збільшуючи його сум'яття. Він відчував, як його внутрішній світ починає руйнуватися під вагою цих питань, і не міг знайти відповіді на жодне з них.

——— — Що насправді сталося тоді? — насупив раптом брови Седрик. — Що ти зробив, Міхаелю, після того, як я втратив свідомість? 

Він відчував, що відповідь на це питання може змінити все, що він знав про події минулого. Та Бог життя не поспішав відповідати йому.

——— То ти прийшов лише для того, щоб запитати мене, що було влітку? — насмішливо сказав Міхаель. — А я гадав, що ти Латерію розшукуєш! Чи вона тобі більше не до вподоби?

——— Мої почуття тебе не стосуються! — різко відповів Седрик.

——— Так само, як і моя сім'я, не стосується більше тебе! — відразу ж вигукнув розгнівано Міхаель. — Ти залишив Елізу саму після пробудження! Що це, як не зрада, Седрику? 

Його очі запалали вогнем, і він наблизився до Седрика, виглядаючи надзвичайно загрозливо. Ельф насупив брови і дістав ножа, вставши в бойову стійку, з якої йому буде легше відбивати атаки. Але Міхаель вдарив ногою в живіт з такою силою, що той пролетів через бар’єр і влетів спиною в будівлю, зламавши хребет разом з шиєю.

Після цього Міхаель повільно підійшов до нього. Він дивився на Седрика з холодною байдужістю, наче той був лише черговою перешкодою на його шляху. На його подив, Седрик почав рухатися. Спочатку почувся хрускіт, коли зламані кістки почали зростатися. Потім він поправив шию, поставивши всі хрящі на місце. Після цього розплющив очі, сказавши:

——— Я здогадувався, що захист, що дав ти мені, не допоможе проти твоїх атак. — Він встав на ноги, наче і не ламав нічого. — Але що ти робитимеш із благословенням богині смерті?

Тоді Міхаель замислився. Потім повернув голову і крикнув кудись убік:

——— Забери її звідси якнайдалі!

Після цього він трохи постояв, ніби чекав чогось. Потім розправивши крила за спиною, піднявся вгору і простягнув руку, ніби хотів доторкнутись до хмар.

——— Всі, хто жив, живе та буде жити на цій планеті або деінде в іншому місці, відгукніться на мій поклик! До вас звертаюся я — той, хто уособлює собою життя! Той, хто є початком всього! Почуйте мій голос і прийдіть на мій поклик!