Читати книгу - "Вітька Гоцул і сільські витівки, Картава Ната"

Грудень.

В селі відчувався дух наближення свят, а надворі панувала особлива атмосфера.

Ніч на свято Андрія, одне з наймістичніших і найзагадковіших свят, коли дівчата збираються ворожити, а хлопці не пропускають можливості натворити пакостей.

І ось, зібралися п'ятеро друзів з неабияким бажанням вивести село з нудьги.

Спочатку взялися за діда Платона. Його старий віз, який стояв під парканом, ніби дід нещодавно його залишив. Тож хлопці вирішили, що було б весело «паркувати»його на зупинці. Зібралися, і тихенько, як справжні змовники, покотили воза до зупинки. Старанно, але швидко, виштовхали його на дах. Тепер він височів над селом, мов символ їхньої нічної перемоги. Чекаючи, який це викличе шквал емоцій, в односельчан зранку. А далі взялися за сусідів. Посміхаючись, вони переставили брами так, що вся вулиця прокинеться і не зрозуміє, де чия. Але й цього їм було мало.

На полі, що розкинулося трохи далі за селом, стояла скирта соломи, мов самотня гора. Якраз на подвір'ї старих Ковальчуків вона чудово би виглядала. Сміючись та перекидаючись жартами, хлопці разом з Вітькою, наче ті мурахи, розтягнули солому і тихцем влаштували її на подвір'ї баби Ковальчучки.

Тим часом дівчата у хатах не спали. Місячне світло супроводжувало їх, коли вони з шумом перебігали від однієї хати до іншої, шепотіли ворожіння. Вони кидали чоботи через дах, рахували палички під порогом і загадували нареченого.

То дівчата намагалися дізнатися, хто першим вийде заміж. Кожен чобіт, кинутий через плечі, ніс у собі магію.

Десь на перехресті у глибині села біля старого хреста згрупувалася купка дівчат, розклали на землю свічки, хустки і загадували про своє майбутнє. Ніч огортала їх, кожен шурхіт примушував їх налякано зойкати і стискати одна одній руки.

Вітька з хлопцями потирали руки після всіх тих «справ», але все ще було мало. Васька, їхній однокласник, не пішов з ними цієї ночі бо був страшно набожним. І ось вони вирішили йому за це «віддячити».

Підперли двері здоровенною ломакою. Потім зранку ні Васька, ні його сім’я не могли вийти з хати. Тьотя Галя, Васькова мати, намагалася вибратися через вікно, а дядько Стьопа сварився і обіцяв схопити всіх за вуха. Вітька та його друзі нишпорили вулицями, дивилися, що можна перевернути, кого ще зачепити. Вони, як привиди ночі, блукали вулицями... їм лиш дай нагоду! Вітька з друзями вирішили, що цієї ночі вони розворушать все село. Поки дівчата ворожили й сміялися над своїми передбаченнями, хлопці були зайняті своїми витівками.

Ніч на Андрія все більше огортала село. В повітрі стояв важкий запах диму, змішаного з запахом брикету, яким опалювали грубки в кожній хаті. Туман, що всебільше виходив з-під землі, лише додавав подіям певної таємничості. Вітька з друзями вирішили скористатися нагодою і натворити ще більше пакостей.

— Слухайте, — пошепки заговорив Вітька, коли вони ховалися за парканом біля однієї з хат. — А що, якби ми зав'язали мотузкою двері на подвір’ї тітки Валі, а на порозі виклали б намальований на землі хрест? Вона ж вірить у всілякі такі забобони, певно, злякається.

— А якщо до того ж ще й насипати трохи попелу навколо хати, щоб ніби сліди відьом? — додав Тарас, підморгуючи.

— Ото вона перелякається.— засміявся Мішка.

Хлопці тихенько підкралися до хати, обережно зав'язали мотузку на дверях, намалювали на порозі хрест, кинули трохи попелу, який принесли з собою. Усе це супроводжувалося шепотом і тихим сміхом. Потім, зі смішками, вони перебігли до сусіднього двору, де вирішили влаштувати ще одну «веселу витівку».

— А давай на подвір’ї діда Йосипа розвісимо всю його білизну на груші,— запропонував Сашка, роздивляючись замерзший попраний одяг на мотузці.

 — Головне, щоб нас не помітили, — додав Вітька, спритно злазячи на дерево, де вони вирішили вішати шкарпетки, сорочки та навіть постільну білизну.

Містика ночі на Андрія проникала в кожен їхній рух. Час від часу хлопці зупинялися, до чогось прислухалися, та тихо кралися поміж хатами, зазираючи у вікна, звідки долинали пісні дівчат, які все ще ворожили.

-Ото дівчата там розважаються, — тихо мовив Дімка, підходячи ближче до вікна.— Давайте постукаємо їм у шибку та налякаємо, ніби це біс якийсь?

Тихо підкравшись до вікна, вони одночасно постукали в скло й розбіглися в різні боки, залігши за найближчими кущами.

Зляканий вигук дівчат відразу долинув до їхніх вух, а хлопці, непомітними, розчинилися в темряві ночі. Так вони й продовжували гуляти селом, вигадуючи нові витівки й жарти.