Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Відмахнувшись від непосидючого кошеня арисі, що ганялося за пухнастим хвостом вихователя, Баюн таки вийшов із будинку. Ягинішна вже вдома, за Рисянкою догляне, поки Ярослави немає, а отже совість кота залишається чистою – Варвара до рисеняти не підбереться. Тим часом знахарка вже чекала його на подвір'ї. Баюн зараз і не зміг би пригадати, скільки вони знайомі з господинею. Десятки років тому молодий та «зелений» учений кіт вирушив на Лису гору пропонувати свої послуги. А у роботодавці йому трапилася не абихто, а сама Мати Ягиня. Це темні чаклуни всякі і капосники її Бабою Ягою обзивають, щоб народ добрий віднадити та собі переманити. А так вона для всіх найкраща порадниця і Хранителька Перехрестя Трисвіту. За те її в селищі та Чароборі й шанують.

Тим часом Ягинішна стояла посеред двору і нетерпляче стукала об землю мітлою. Дуже вже вона хвилювалася, щоб Ярослава зараз не повернулася і цих фокусів не побачила, а то знай втече подалі. Де потім шукати таку добру та кмітливу?

Баюн забрав мітлу і пообіцяв керувати акуратно. Під суворим поглядом знахарки йому навіть довелося пообіцяти, що на великому підпитку включить... як його? Автопілот, о! Залізши на древко мітли, кіт сказав чарівні слова і помчав на зустріч випускників. Ох і нахвалиться він там, ох і нахизується! Матері Ягині служить, з русалками дружбу водить, за дочкою самої арисі доглядає. А в лісі якому живе? У самому Чароборі! Це ж він, рахуй, дикий кіт! І щодня то чугайстер, то мавки, то жар-птиці, то нав’ї під боком. А йому з усіма порозумітися треба, Ягинішні підказати, біду відвадити.

Хоч би цього разу нічого не сталося, бо минулу зустріч через одного болотника скасували – затопив своєю драговиною, негідник, всю округу Університету, та ще й аук випустив. Ох і накоїли тоді справ, не до свята було. До речі, недогляд одного із випускників УВК. Ось він, Баюн, ніколи б такого не допустив!

Банкет із приводу зустрічі випускників УВК шумів на всю округу Лисої гори. Хазяїн шинку явно не подумав, погоджуючись надати свої послуги. Як мінімум половина меблів вже була роздерта котячими кігтями, а друга набувала хутряного покриття небувалих забарвлень. На додаток, хтось встиг дістатися до валеріани раніше за інших і з захопленням катався на підвісних люстрах, а хтось (фу, як непристойно!), вилизувався прямо на столах. Але що вже тут вдієш? Десять років зразкової служби вченими котами даються взнаки. І лише один вечір залишається, аби згадати студентські роки.

Десь поруч із полиці злетіла чергова склянка. Звичайно ж, не без допомоги пустотливої котячої лапи. Але Баюн навіть не звернув на це уваги, він безтурботно теревенив з давньою приятелькою із університету – Ниткою. Це зараз її називають «Земляна Кішка, що охороняє скарби Мідної гори», а в ті давні студентські часи відгукувалися лише на прізвиська. У Баюна теж було, але згадувати про нього кіт не любив.

- Гидкіших птахів я в житті не бачила, - гнівалася Нитка. – А в нас у Пустоші на що тільки не надивишся! Як ти з ними ладнаєш?

- Не розумію про що ти, - відмахнувся Баюн і потягнувся за апетитною сосискою.

- Та перестань, - пирхнула кішка. - У всіх царствах вже знають, що в Чароборі диво-яблуня росте. Та й чи не ти востаннє намагався збути перо Жар-птиці? У сусідній крамниці, до речі.

Співрозмовник невдоволено закотив жовтаві очі, але таки відповів:

- Так, прилітають іноді яблуками ласувати. Я на них прикрикну, вони і дають драпака. Бояться мене.

- Ой, - пискнула Нитка і засміялася: - Кого? Тебе? Ахахах… Ой, не можу! Хахах. Ми ж з тобою на всю практику разом ходили, тож не вішай мені пряжу на вуха. Ну, будь другом, допоможи.

- Вічно ти так, - пробурчав Баюн, але секретом все ж таки поділився: - Береш корито як можна довше і ширше. Сиплеш туди в рівних пропорціях овес, ячмінь, просо і пелюшку, заливаєш все це відмінною брагою і підсовуєш їм. Жар-птиці, ох, як охочі до такого. А коли захмеліють, то почнуть між собою битися. Пір'я в різні боки летить, що іскри. Залишається тільки вцілілі зібрати.

Нитка недовірливо скривилася:

- Протверезіють і повернуться.

- Та куди їм таким облізлим? - реготів Баюн. - Жар-птиці, знаєш, які гордовиті? Нізащо не з'являться в худому вигляді. Пір'я їх нешвидко росте, так що з місяць ти їх не побачиш точно. А там, коли не відлетять, то пару разів ще підсунеш частування, а потім і в теплі краї їм час. За ефективність ручаюся.

Співрозмовниця розпушила загривок і задоволено вигукнула:

- Хитрюга! Ось так допоміг, дякую!

- Працюючи на Хранительку Трьох Світів треба вміти все, - зарозуміло сказав Баюн, але тут же дістав запотиличника від подруги.

- Давай без цих своїх штучок! Думаєш, я не пам'ятаю, як ти на останньому курсі підірвав…

- Та скільки ти мені нагадуватимеш!? – пирхнув кіт. – Я ж випадково. Та й ніхто не постраждав. Майже.

- Гей, шинкарю, - вигукнула Нитка, - нам дві склянки валеріани та мисочку шкварок. Найсвіжіших! Гуляти так гуляти!

- Гуляти так гуляти! - підтримав співрозмовницю Баюн і розсміявся.

Але останні його слова майже ніхто не почув, бо вони потонули у тріскоті обірваної люстри. Що з них взяти - бешкетних котячих?