Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Так чому тоді не просиш? – пихато поцікавився Матвій. Але не зміг довго втримувати такий вираз обличчя і розсміявся: - Пробач, я пожартував. І повів себе тоді з тобою недобре. Частково ти мала рацію. Моя сестра зовсім не янгол і буває досить різкою. Просто ти єдина, хто прямо сказав це мені.

- Тому що я приїжджа і ще не знаю, коли треба вчасно стулити рота, - зізналася Ярослава і теж розсміялася.

- Можливо, - знизав плечима хлопець. – До речі, твій велосипед скоро буде готовий. Зараз мене трохи припрягли допомагати з Ватрою, тому робота йде повільно. Але я постараюся в найближчі дні віддати тобі його. Так що, тебе підвезти?

- Так, - полегшено зітхнула дівчина. – Я за сьогодні вже стільки находилася, що з ніг валюся.

Матвій дістав запасний шолом і протягнув його Ярославі.

Дорога до садиби промайнула наче мить – все ж таки мотоцикл це аж ні як не велосипед. Та варто було молоді заглушити мотор і зняти шоломи, як Ярослава охнула:

- Куди ти мене привіз?

Темряву літньої ночі розсіювали далеко не садові ліхтарики. На кілки плетеної огорожі були надіті черепи! Білосніжні кістки світлими плямами виднілися над парканом, а замість очей палали яскраві червоні вогники.

- Тобто? – не зрозумів Матвій. – До садиби Ягинішни.

Дівчина підняла погляд на глиночурку і помітила, що на даху тієї теж видніються черепи різноманітних створінь. Більше того, стіни розписані невідомими їй знаками, а по всьому подвір’ю горять смолоскипи та висять усілякі амулети. В деяких досить чітко вгадувалися кістки.

- Ти, що не бачиш цього всього? – Ярослава повернулася до співрозмовника. – Черепи, смолоскипи, амулети… І стовпи під будинком виглядають, як справжні курячі ноги!

Матвій на мить завмер з відкритим ротом, але одразу ж полегшено видохнув і розсміявся:

- А ти молодець! Підловила мене. Смолоскипи, курячі ноги… Буду мати на увазі, що ти гідна противниця у жартах.

Надягнувши шолом і відсалютувавши співрозмовниці, хлопець завів мотор і через хвилину зник у сутінках ночі. Ярослава ж у свою чергу знов повернулася до садиби і навіть протерла долонями очі. Раптом хвіртка парадного входу тихо відчинилася, наче запрошуючи увійти. На ґанку запалився смолоскип, освітивши рисеня. Воно, наче грудка плямистого хутра, заспано жмурилося і позіхало. Зібравшись з духом, Ярослава переступила невидимий поріг садиби.

***

Після сьогоднішньої зустрічі з Орестом Баюн трохи нервував. По-перше, він сподівався, що Ярослава відреагує на перо більш прихильно. Але добре, грець з тим пером. Його більше хвилювало, куди зникла дівчина? Вона зірвалася з місця, вибігла зі сторожки і помчалася додому. Та на середині дороги кіт втратив її слід. А через хвилин десять вона знову з’явилася. Розгублена, явно чимось приголомшена і безмовна. А Баюн між тим дістав пару сивих шерстин. Якби з Ярославою щось трапилося, він не пробачив би собі ніколи.

Та і Ягинішна дівчину полюбила. Вона всіма силами намагалася відгородити помічницю від місцевих чарів. Принаймні від темних. Та одне часто пов’язане з іншим.

Хазяйку свою, тобто Матінку Ягиню, Баюн розумів чудово. Чаклунство нині «не в моді», більше того, в багатьох місцях «його не існує». І як тільки хтось з ним стикається, одразу ж тікає подалі. Так не один раз вже бувало. Ярослава не перша, хто в помічниці до Ягинішни подався. Приїжджали і травниці, і знахарі, і міські, і місцеві – всі шарлатани, або за грошима женуться. Як на підбір! Навіть журналістка одна була. Добре, що Баюн її швидко вивів на чисту воду. А то потім би такого понаписувала, що жодні чари не врятували б. Чародійство тишу любить, розважливість, а головне поміркованість.

Саме тому Ягинішна не поспішала помічницю свою «правдою» приголомшувати. І Баюну заборонила рота відкривати. Хто ж нормально поставиться до кота, що говорить, хоч і вченого? Чари – це ще куди не йшло, така собі казочка. А от розмовляючий кіт… Схоже на клініку, де три рази в день дають різнокольорові таблетки і кожна кімната з м’якими стінами. До деяких речей людей треба справді підготувати. При чому добряче.

Та й неспокійно останнім часом у Чароборі. Так би мовити, неспокійніше звичайного. Ще Варька ця – зладу з нею немає. Мабуть, успадкована відьомська сила в ній вирує, прихід самого Чорнобога чує. Добре, що бабця внучку свою ремеслу темному не навчила, а то зараз несолодко довелося б всьому Роздоріжжю.

Поки Баюн над цим усім міркував, Ярослава нагодувала рисеня, написала для Ягинішни записку і пішла геть. Кіт навіть думав було прослідкувати за нею, щоб чого ще не сталося. Та в нього на сьогоднішній вечір були свої плани. Як тільки дівчина вийшла за ворота, Баюн вибрався зі своєї лежанки на печі і помчав до великого дзеркала в Ярославиній кімнаті. У кота сьогодні планувалося свято – зустріч випускників. Така важлива подія, як у нього, не щодня буває! Та й не щороку. Університет Вчених Котів збирав своїх вихованців раз на десятиліття. Зате яке торжество з цього виходило – замуррррчисте!

Баюн довго чепурився: розчісував гребнем густу чорну шерсть, точив і без того гострі пазурі, вимивав довгі білосніжні вуса, підбирав краватку-метелик. А зараз величезний кіт спантеличено вдивлявся у високе дзеркало - залишити свою неперевершеність скромною або надіти ще й золоту медаль випускника? Через десять хвилин Баюн вирішив, що його пишна шерсть виглядатиме чудово хоч із соломою на голові, але медаль кіт, мабуть, залишить удома. Адже ще невідомо, скільки котячої м'яти він прийме на свою найсвітлішу душу.