Читати книгу - "У пошуках Оґопоґо, Леся Вороніна"

поїхати і що подивитися. Пояснить, які навколишні пляжі найкращі і коли слід засмагати, щоб не обгоріти на лагідному, але неймовірно підступному сонці. А наприкінці трапези до вашого столика урочисто наблизиться сам власник ресторану (батько веселого офіціанта) і безкоштовно пригостить вас узо — холоднючою ароматною горілкою із запахом анісу.

Візит до Мінотавра

Наступного ранку я врешті змогла відвідати Кноський палац, про який стільки чула, читала й мріяла. Розташувався він на околиці міста Іракліона і е однією з найголовніших пам'яток острова Крит. Ще в XIX столітті відомий англійський археолог Еванс почав розкопки цієї старожитньої резиденції місцевих правителів. Нинішні науковці багато в чому не згодні з методами свого попередника, бо містер Еванс намагався не лише розкопати давні руїни, а й реконструювати їх. Він зібрав майстрів, і ті, як могли, відтворювали колони й стіни палацу й розфарбовували їх у теракотово-червоний колір — улюблену барву давніх критян. Він намагався відреставрувати фрески, від яких залишилися крихітні фрагменти, а решту треба було дофантазовувати. Він спробував відбудувати підземні лабіринти, якими, як розповідала легенда, блукав грізний Мінотавр. Адже для Еванса найголовнішим було те, щоб світ нарешті дізнався про багатющу стародавню культуру, яка існувала на цьому колись ущент зруйнованому грецькому острові.

Звичайно, при тодішньому рівні техніки багато пам'яток було знищено. Але тепер марно звинувачувати чи хвалити першовідкривачів Мінойської цивілізації, що виникла набагато раніше за античну й зникла через страхітливу катастрофу. За однією з гіпотез, саме тоді пішла під воду легендарна Атлантида, а острів

Крит накрило гігантською хвилею, що змила з його поверхні цілі міста. Достеменно про розміри й наслідки катастрофи ми, напевно, не дізнаємося ніколи, і вчені вестимуть запеклі суперечки, намагаючись відкрити істину. А туристи з різних країн і континентів прибуватимуть на цей кам'янистий, вкритий сиво-сріблистими оливковими гаями острів і захоплено роздивлятимуться уламки прадавньої цивілізації.

Я торкнулася грубезної, складеної з кам'яних брил стіни і уявила, як саме тут, у лабіринті, блукав хитрий Тезей, розплутуючи клубок ниток, який дала йому завбачлива Аріадна. Як він вийшов на герць зі страшною потворою Мінотавром, що охороняв свої підземні володіння, і переміг його. Розшукавши затишний куточок, подалі від галасливих екскурсій, які нескінченним потоком ішли й ішли до Кноського палацу, я замружила очі й побачила, як у тронній залі, освітленій численними смолоскипами, йде розкішна учта. Прекрасні напівоголені дівчата з височезними хитромудро укладеними зачісками подають гостям вишукані наїдки й напої, а знадвору долинає брязкіт бронзової зброї — то мужні воїни змагаються у мистецтві двобою.

Час завмер, розжарене повітря плавилося й тремтіло у палючих променях сонця, голосно сюрчали коники, і барвистий метелик сів на велетенську глиняну амфору, в якій тисячі років тому зберігалося терпке червоне вино, що обпалювало піднебіння й змушувало кров швидше бігти по жилах.

Я стріпнула головою й відігнала від себе це видиво. Ті часи були неймовірно жорстокими, їх не можна ідеалізувати й уявляти цей світ за наївними й часом смішними американськими екранізаціями, схожими на солодкаві дитячі казочки. Та й вино давні греки пили лише навпіл розвівши його водою, тож і кров у їхніх жилах закипала не від міцних трунків, а від шалених пристрастей, що вирували у цьому таємничому і все ж, попри жорстокість, хитрощі й підступність, прекрасному і справжньому світі.

Матала, діти квітів і давньогрецьке місто мертвих

Про містечко Маталу, що розташувалося на березі Лівійського моря, я чула багато дивовижних історій. Матала розкинулася на крутих схилах, що оточують прекрасну затоку з розкішними піщаними пляжами. А ще розповідали, що у 60-х роках минулого століття цю благодатну місцину, де завжди стоїть лагідна, тепла погода, вподобали хіпі. Ці безтурботні діти квітів, як називали себе ці юнаки та дівчата, були пацифістами. Тобто вони категорично заперечували будь-яке насильство. Щоправда, боролися хіпі проти насильства так запекло, що часом заради миру в усьому світі могли й покалічити своїх опонентів.

А ще хіпі дуже полюбляли марихуану, а коли з'явилися важчі наркотики, то залюбки вживали і їх. Дівчата і хлопці, вбрані у потерті джинси й куртки, малювали на щоках квіти — як символ добра й краси, а ще вони сповідували вільне кохання. А тут, на березі теплого моря, де під кожним кущем чи у скелястому гроті можна було влаштувати імпровізоване кубельце, любовні ігри не вщухали ні вдень, ні вночі. Окрім природних прихистків хіпі активно використовували для своїх потреб і місто мертвих — старовинний грецький цвинтар, розташований у видовбаних у скелях печерах. Здалеку цей

некрополь схожий на бджолині стільники, що вкривають прямовисний кам'яний схил.

Важко сказати, скільки з тих борців за всесвітню гармонію, погравшись у захопливі пацифістично-наркотичні ігри, повернулися додому, стали добропорядними громадянами, завели сім'ї і виховують дітей та онуків у класичних буржуазних традиціях. Невідомо, скільки дітей квітів загинуло, адже СНІД обирав своїми жертвами саме цих прихильників наркотичного кайфу й вільного різностатевого й одностатевого кохання. Але й досі у Маталі панує атмосфера розкутості, невтримних веселощів, і здається, що у цьому куточку Криту триває вічний карнавал. Ввечері на верандах численних ресторанчиків запалюються різнокольорові вогники й під звуки музики кружляють безтурботні пари, що приїхали сюди, щоб насолодитися сонцем, морем і коханням.

Долина Ласіті, розмальовані тарахоньки й циба ті вітряки

По горах і долинах острова Крит найкраще пересуватися на автомобілі, скутері або квадроциклі, взятому напрокат. Мало не в кожному місті й містечку ви знайдете десятки фірм, які здають в оренду всю цю техніку. Дехто з найсвідоміших туристів надає перевагу велосипеду. Щоправда, на двоколісній машині важко подолати круті гірські підйоми, але людей, котрі не хочуть отруювати довкілля вихлопними газами, стає дедалі більше. По дорозі до квітучої долини Ласіті, яка славиться своїми яблучними, апельсиновими та мандариновими садами й зеленими пасовиськами, я зустріла подружню пару, яка приїхала до Криту з Канади й мандрувала по острову на велосипедах. Люди ці були немолоді, обоє викладали в Едмонтонському університеті, тож коли я сказала, що колись півроку жила й працювала у їхніх краях, вони страшенно зраділи.

Ми разом випили холодної кави-фрапе у придорожній кав'ярні, помилувалися химерно покрученими гарбузами-тарахоньками та глиняними тарілками й глечиками, майстерно розписаними місцевими майстрами, а тоді я сіла в автомобіль, який ми взяли напрокат з моїми сусідами по готелю, а екологічно свідомі канадці радісно скочили в сідла своїх велосипедів і, помахавши нам на прощання руками, сповнені ентузіазму, вирушили у далеку путь.

Своїх нових знайомих