Читати книгу - "На краю вірності, JKatrin"

Віто

Щось у цій офіціантці не давало мені спокою.
Чіткі рухи. Занадто уважні очі для людини, яка мала б бути просто тінню на фоні вечора.

Я відстав від натовпу гостей і вийшов у коридор. Тихо. Лише приглушені акорди музики долинали зі зали. Пройшов кілька кроків, погляд ковзав по дверях. І тоді я побачив її — якраз у ту мить, коли вона вийшла з одного з кабінетів. Вона не розгубилась, не заблукала — вона точно знала, куди йде.

Я діяв на автоматі. За кілька кроків опинився поруч, схопив її і різко притиснув до стіни. Її зап’ястя опинилися в моїх руках, а очі — зовсім близько.

І тоді мене наче вдарило.
Це була вона.
Та сама незнайомка з мого дня народження. Ті самі губи, та сама шкіра, той самий запах. І ті ж очі, в яких тоді палала зухвала впертість.

—Ти працюєш на Нокса? — голос мій був тихим, але жорстким.

На мить — коротку, але достатньо довгу для мого досвіду — я побачив вагання. Її зіниці ледь розширились, щелепа напружилась. І тоді вона відповіла:
— Ні.

Я посміхнувся куточком губ.
— Маленька брехуха… — прошепотів я, наближаючи обличчя ще ближче. Її тепло било в груди, і попри всю ситуацію я відчував, як тіло реагує на її близькість. Це збивало з пантелику більше, ніж я готовий був собі зізнатися.

Звісно, в неї мав бути схований навушник. Хтось підказує їй. Хтось чекає на інформацію.
Я нахилився до її вуха.
— Моя пропозиція об’єднати сили досі в силі. Ти знаєш, я не брешу.

Вона не моргнула. Її очі холодно дивились у мої.

— Даремно ти все це кажеш. Я не працюю ні на якого там Нокса. У мене свої цілі.

Її голос був рівний, без тіні вагання. Та я бачив більше. Бачив, як ледь, зовсім непомітно, сіпнулась жилка на шиї, як подих став частішим. Вона брехала — але з якою вправністю.

Я нахилився ближче, не відводячи очі.
— Свої цілі? Цікаво… І які ж вони, bella? Може, скажеш мені правду замість казок? — слова вийшли м’якими, обволікаючими, але всередині мене пульсувала гостра цікавість.

Вона на мить мовчала. Напруга між нами стала відчутною, майже фізичною. Її тіло було так близько до мого, що я відчував її дихання.
Вона знала, що я не з тих, кого легко обвести навколо пальця. Але, чорт забирай, як же вправно вона намагалася.

Її губи ледь здригнулись — не зовсім посмішка, ще ні. Швидше виклик.
— Можливо, одного дня я розповім. Якщо ти добре буде себе поводити.

Я не втримав короткої усмішки.
— Я завжди добре поводжусь.

Її погляд потемнів, а потім вона ніби розслабилась. Лінії плечей стали м’якшими, губи розтягнулись у посмішку — м’яку, ледь спокусливу. Вона змінилась на очах.
— Але я не проти… продовжити там, де ми закінчили.

Вона нахилила голову, її волосся торкнулося моєї щоки. Її голос опустився до оксамитового шепоту.
— Може, ми обоє отримаємо те, чого хочемо?

Наші губи майже зустрілись…Її подих ковзнув по моїй шкірі. М’який, теплий — з присмаком небезпеки. Я відчув, як на мить розслабив хватку, інстинктивно. Вона використала це миттєво.

Раптовий рух — і її чоло з силою врізалося мені в перенісся.
Чорт!
Біль різко розірвав свідомість, я трохи відступив, хватка ослабла ще більше. Вона вивернулася з-під моїх рук, ковзнула під боком і кинулась до виходу.

— Бляха… — прошипів я крізь стиснуті зуби, піднімаючи голову.

Кров не потекла, але ніс відгукувався тупим болем. Я міг би наздогнати її. Без проблем.
Та я не рушив.

Мої пальці неквапливо ковзнули по підборіддю. Усмішка повільно, майже невесело, торкнулася мого обличчя.
Ясно. Послання буде передано. І борг, певно, я вже повернув — не вбив її й відпустив. Поки. Цікаво, як на це відреагує Нокс.
Можливо, ми ще зустрінемось, bella. Дуже скоро.

Я випрямив плечі і повільно рушив назад у зал. Ще одна гра почалась. І тепер я знав, хто саме буде моєю наступною фігурою.