Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
20 червня я знову вирушив верхи в дорогу. Найближчою метою було розташоване кілометрів за двісті на північний схід місто Утайшань, монгольська святиня, куди переїхав із Монголії вигнанець далай-лама, коли йому довелося розпочати перемовини з китайським урядом. Річ у тім, що 1907 року Росія та Англія визнали китайське панування в Тибеті й задекларували, що він не входить до їх сфер впливу.
Через п’ять днів переді мною завиднівся монастир. За будинками, розташованими навколо, здіймався зелений пагорб, на вершині якого проглядала крізь листя група храмових будівель та широкі кам’яні сходи. Черепичні дахи заграли золотистими й бірюзовими барвами, коли з-за хмар раптом виринуло сонце — грандіозне видиво, якого я не забуду. Невдовзі я й сам уже був у монастирському місті.
Завітавши до одного з найближчих людей далай-лами, щоб попросити аудієнції в Його Святості, я спостеріг, що китайські посадовці пильно стежать за тим, що він робить. Біля підніжжя довгих кам’яних сходів, які вели на зовнішнє подвір’я храму, стояли двоє китайських чатових, а коло входу — один тибетський. За входом до монастиря, як я дізнався, наглядав кордон солдатів, якого я не помітив, якщо він узагалі був. Судячи з того, що влада послала стежити за мною в монастирі свого представника, який розмовляв поганою англійською, мій візит викликав підозри.
Храмовий стиль в Утайшані відрізняється від лабранського. Він цілковито китайський. Виняток становлять лише кілька веж-субурганів[14]. А ще тут годі зустріти великі храмові зали, прикрашені бронзовими колосами на два-три поверхи, як у Лабрані.
Мене й десятьох бурятів примістили в храмі, де ввечері того дня, коли я приїхав, була служба. Богослужіння правив один-єдиний лама в жовтому вбранні, молитовно схрестивши руки на грудях. Близько десятка музикантів стояло рядами. Грали вони на коротких кларнетах, металевих тарілках і ще якихось химерних інструментах — пофарбованих у червоний і золотистий великих порожнистих дерев’яних кулях зі схожою на чудернацький рот заглибиною й низках різних завдовжки тоненьких трубочок із отвором збоку і мундштуком, як у сурмі. Монотонна, але, на диво, не неприємна музика на віддалі могла здатися співом жіночого чи хлоп’ячого хору. Храм був сповнений монголів, тангутів і бурятів. Мішанина зморщених дідівських облич, лисих монголок, що хилилися від ваги срібних пряжок і коралів, тангутів із оголеним плечем, кощавих рук, які здіймалися в молитві, зсутулених віком і працею плечей, хитких кроків і глибоких уклякань, а над усім цим — пронизливі звуки кларнета. Коли музика змовкла, було чутно, як лама бурмоче молитву, а коли він підніс руку, те саме зробили й молільники. Після цього вони впали навколішки й торкнулися підлоги чолом, а далі знову залунала музика. На підлозі лежала для зм’якшення широка дерев’яна плита, яка від частого вклякання витерлася до блиску.
Назавтра далай-лама прийняв і мене. Біля сходів, що вели на подвір’я його храму, було поставлено чоту китайських вояків, а коло дверей чекав мій «хвіст»-китаєць. Він убрався в святковий одяг і насилу зміг приховати лють, почувши, що я попросив аудієнцію лише для двох осіб — для себе і перекладача. Заходячи, я бачив, як він марно намагається протиснутися вслід за нами.
У маленькій кімнаті в позолоченому схожому на престол кріслі на вкритому килимом узвишші біля задньої стіни сидів приблизно 30-річний далай-лама в жовтому шовковому костюмі з блакитними манжетами і вдягнутій поверх нього традиційній червоній мантії. Під ногами в нього стояв низький і широкий табурет, а праворуч — скриня, оздоблена геральдичними фігурами. На стінах висіли гарні картини, почеплені на паперові рулони. Обабіч престолу під узвишшям стояли схиливши голови двоє підстаркуватих тибетців із грубими рисами обличчя, без зброї і в брунатнувато-жовтому вбранні.
На мій глибокий уклін найвищий лама відповів легеньким кивком. Коли я вручив блакитний хадак й отримав у відповідь вельми гарний білий, далай-лама перервав тишу запитанням, із якої я країни, скільки мені років і якою дорогою я приїхав. Перекладачем був той самий старий лама, якого я відвідував напередодні. Він прошепотів мої слова зверхнику, схилившись і здійнявши очі. Зробивши невелику паузу, далай-лама поцікавився, чи доручив Його Величність імператор Росії щось йому переказати. З виразним зацікавленням він чекав перекладу моєї відповіді — а полягала вона лише в тому, що я не мав нагоди засвідчити свою пошану імператору перед від’їздом. Далай-лама повів рукою, і мені принесли шматок гарного білого шовку з витканим тибетським письмом. Його він попросив мене передати цареві. Коли я спитав, чи не хоче Його Святість, щоб я разом із подарунком переказав усне вітання, він поцікавився, який у мене титул. Почувши, що я барон і назавтра їду з монастиря, він попросив мене відкласти від’їзд: завтра він, можливо, попросить мене про одну послугу.
Далай-лама сказав, що йому добре в Утайшані, хоча серце його в Тибеті. Багато хто з заїзжих тибетців закликає його повернутися до Лхаси, й він, можливо, так і зробить. На це я зауважив, що симпатії всього російського народу які були на його боці, коли він визнав за необхідне виїхати зі своєї країни, досі з ним. Далай-лама слухав мої ввічливі фрази зі щирим задоволенням. Наш обмін думками вийшов доволі лаконічним, адже розмову довелося провадити російською, китайською й тибетською через двох невмілих перекладачів.
Наприкінці аудієнції я попросив дозволу показати браунінг, якого хотів подарувати. Далай-лама сміявся так, що аж зуби блищали, коли я показував, як за один раз зарядити 7 набоїв. Подарунок скромний, мовив я і пожалкував, що не маю ліпшого, — просто після довгої дороги не лишилося нічого, крім зброї. А часи ж такі, що навіть святий чоловік іноді може потребувати радше пістолета, ніж молитовного млинка!
Далай-лама видавався жвавою розумною людиною з чималою душевною й фізичною силою. Обстанова аудієнції виразно свідчила, що його почуття до Китаю — холоднуваті. Він зокрема двічі звелів подивитися, чи не підслуховує хтось за портьєрою, і в жодному разі не здавався людиною, яка погодиться виконувати бажану для китайського уряду роль.
Назавтра далай-лама прислав мені білий хадак, 12 сажнів вузького червоно-брунатного тибетського сукна і 5 жмутів кадильних паличок, повідомивши, що не дописав листа, якого намірявся дати мені з собою, бо очікувана інформація досі не надійшла. Первосвященик, вочевидь, передумав — проте він прийме мене у Лхасі, якщо я здійснюватиму ще одну експедицію до Азії!
Далай-лама
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.