BooksUkraine.com » Публіцистика » Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм 📚 - Українською

Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

114
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Спогади. Том 1" автора Карл Густав Еміль Маннергейм. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 111
Перейти на сторінку:
таки повернув собі ще того самого року колишнє високе становище в Тибеті, заприсягнувшись на вірність китайцям. Однак незабаром стосунки між Китаєм та його лхаським васалом знову розладналися. Цього разу китайці ввійшли до Тибету, і 1910 року далай-лама знову мусив тікати — тепер до Індії. Але і звідти він повернувся. Скориставшись революцією і падінням маньчжурської династії, він 1912 року проголосив незалежність Тибету і згодом розпочав воєнні дії проти Китаю, який з укладанням миру 1933 року віддав великі терени з тибетською людністю. Недарма далай-лама справив враження вольової та самостійної особистості!

* * *

З Утайшаня я поїхав на північний захід, до міста Шопіньфу, розташованого по той бік великого муру. У цих краях мур був міцнішим, ніж біля Цзяюйгуаня, але дуже занедбаним. Наступною метою стало місто Куейгуа на кордоні з Монголією, значний торговельний і комунікаційний центр із монгольським населенням. Поки я там був, минуло два роки од мого від’їзду з Петербурга.

З Куейгуа я поїхав верхи знову на схід і перебрався крізь великий мур до міста Татуньфу, куди прибув 14 липня. Там перебувала шведська місія, керівник якої, Едвард Ларссон, ґречно зголосився розмістити мене в себе вдома. Татуньфу славилося своїми гарними жінками, які були прибутковою статтею експорту. Чимало мандаринів і багатих китайців приїздили сюди купити собі дружину. Ця слава підтвердилась, адже на вулицях було видно і елегантних, і вельми гожих жіночок, які чимчикували в супроводі охоронниць, пишаючись малістю своїх ніг, барвами вбрання і майстерними зачісками.

Жалюгідними дорогами я рушив до Калґана, куди прибув 20 липня 1908 року. Калґан був кінцевим пунктом моєї кінної поїздки. З призначених етапів експедиції тепер уже зостався лише переїзд до Пекіна залізницею.

Приїхавши до Пекіна, я відчув несказанне задоволення, коли оселився в Hôtel des Wagons-lits. Рівень комфорту в готелі був дуже високий, але, як не дивно, в ньому не було ванн. Замість них використовували вже знайомі мені з Маньчжурії величезні горщики, в яких тамтешні китайці консервували на зиму якийсь соєвий виріб. Щоб потрапити до горщика, треба було піднятися драбиною, а всередині злізти ще однією, на яку потім і сідали. Готель не дуже надавався для написання звіту про експедицію, і я перебрався до посольства, де мені надали павільйон поміж густолистого парку. Місяць я писав звіт, проглядав і каталогізував зібраний у дорозі матеріал, перекреслював мапи начисто і впорядковував свої метеорологічні та інші наукові спостереження. Посол нещодавно помер, і амбасадою керував радник Арсеньєв у статусі повіреного. Я потоваришував із цим надзвичайно приємним справжнім дипломатом. Військовим аташе працював полковник Корнілов, із яким я бачився в Ташкенті, а в дипломатичному корпусі, на мою втіху, випала нагода поновити знайомство з деякими іноземними послами, які працювали раніше в Петербурзі.

І ось я розпустив решту експедиції й подякував своїм людям за віддану службу. Луканін-молодець поїхав до Росії потягом через Маньчжурію. Кухар Чжань і перекладач Чжао ще не знали, що тепер робитимуть. Чжаню, на шиї в якого блищала густа коса, я жартома сказав, що він міг би подарувати її мені, адже мета одної з реформ — саме позбутися кіс. Невдовзі Чжань підійшов до мене, простягнув пакунок із косою — шовковою! — і трохи ніяково пояснив, що його власна — під кашкетом, але й до неї теж домішано шовк. Розміркувавши докладніше, Чжань, мабуть, не хотів, щоб реформа почалася саме з нього.

Мій кінь дістав нового господаря в особі полковника Корнілова. Філіп був легким, витривалим і хоробрим, мав рівну плавну ходу і впевненими ногами провіз мене через усю Азію. Якби наше просування залежало лише від коня, ми б дісталися до кінцевого пункту набагато раніше.

Дописавши звіт, я скористався нагодою й вирушив у двотижневу туристичну поїздку до Японії. Там я побував зокрема в портових містах Сімоносекі й Кіото, останнє з яких було японською столицею до 1868 року. Радник посольства Арсеньєв став для мене освіченим і добре обізнаним із життям на Далекому Сході супутником, чиє товариство зробило подорож значно кориснішою. Надзвичайно цікаво було познайомитися з азійським народом, якому ліпше вдалося модернізувати свою державу, ніж китайцям. До Петербурга я повернувся через Владивосток і Маньчжурію, знайомі по російсько-японській війні. Починаючи від Харбіна, поїздка залізницею була тією самою, що й три роки тому, — от лише тепер скрізь панували мир і лад.

Доїхавши до Петербурга, я зголосився в Генштаб і невдовзі дістав запрошення до імператора, щоб відзвітувати про свою експедицію.

На запитання, на скільки я можу затримати Його Величність, мені відповіли, що, мабуть, двадцяти хвилин вистачить. Імператор, здавалося, не мав наміру сідати, тож я з порога запитав, чи можна починати, і він ствердно кивнув. Доповідь я робив стоячи. Запитання й перепитування свідчили, що він з цікавістю слухає мою розповідь. Подарований далай-ламою хадак він прийняв, традиційно простягши обидві руки. Коли, глянувши на настільного годинника, я спостеріг, що нібито короткий опис тривав годину й двадцять хвилин, я шанобливо попросив вибачення й пояснив, що не помітив, як іде час, бо годинник був за спиною. Його Величність усміхнувся, подякував за цікаву доповідь і сказав, що й сам не звернув уваги на час.

При дворі треба вміти стояти — і цією навичкою, вочевидь, володіли і члени імператорської родини, і їхні слуги. Пригадується почутий у Петербурзі анекдот. Дуже заслужений міністр при дворі одного з попередніх монархів урешті-решт повністю втратив уявлення про те, як сидіти, — він міг лише стояти чи лежати!

Прощаючись, Його Величність поцікавився моїми планами. «Сподіваюся, що незабаром матиму змогу командувати полком, Ваша Величносте, — поки мандрував, відійшов на задній план», — такою була моя відповідь. Імператор зазначив, що мені нема чого журитися про це. Покомандувати полком я ще встигну, зате мало кому судилося виконувати таке цікаве завдання, як мені. Згодом я збагнув, що Його Величність мав рацію.

Крім того, що я доповів про результати експедиції в звіті до Генерального штабу, я опублікував частину своїх антропологічних і мовознавчих спостережень у альманаху Фіно-угорського товариства[15], а професор Ґ. Й. Рамстедт зробив у цьому ж виданні огляд знайденого мною старовинного монгольського рукопису з квадратним письмом[16]. Свій щоденник я не мав нагоди підготувати до друку. Тривалий час ніяк не було використано й наукові матеріали, частина яких зберігається в Фінляндському національному музеї, а частина — у мене вдома. Лише восени 1936 року питання про публікацію мого щоденника і наукових результатів експедиції було поставлено на розгляд з ініціативи Фіно-угорського товариства. У день свого 70-річчя я подарував товариству

1 ... 29 30 31 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"