Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- Будинок гаррний, - прокаркав ворон, насупившись.

- Ти правий. І час би його убезпечити, – усміхнулася Каліста, розминаючи пальчики…

Іскри тонкими нитками пливли з рук відьми, огортаючи будинок і проникаючи у каміння стін, половиці підлоги, черепиці даху. Накриваючи мереживом, наче куполом, непробивним для будь-якої ворожої магії, роблячи невидимим будинок та його мешканців для всіх чарівників та безсмертних істот міста. Тепер навіть камінчики біля порога стоятимуть на захисті відьми від усіх ворогів. А чаклунство всередині будинку буде непомітним.

- Трохи виснажує, - зітхнула Каліста, потираючи руки. – А тепер очистимо його.

І вже ледь скривившись, відьма повторила рухи рук, бурмочучи зовсім інші заклинання і знаючи, що кожен кут, тарілка, річ усередині будинку і вона сама починають блищати і пахнути чистотою. Це була маленька забаганка Калісти – хоч вона й перебувала в тілі, що живе в цьому будинку роками, але все ж таки не Хлоя і почуття гидливості до чужого запаху і до чужих речей залишалося. Отже, очистивши себе та будинок від слідів перебування сім'ї Рейно, одразу відчула полегшення. А вже надалі і ганчірку в руки взяти не соромно. Відьми, вони такі, руки бруднити не бояться.

- Завтра підемо дивитися місто, та й силу підживлювати треба, зовсім знесилилась. А ще непогано б замовити ковалю нормальну ванну, я хочу попарити кісточки. І попрацювати над одягом Хлої. Мені він зовсім не подобається.

- Ти одррразу ж себе видасиш.

- Значить, замовимо новий.

- А грроші звідки взяти? Ми ж сюди нічого не змогли прринести крім амулетів і твоїх магічних бррязкальців. А Хлоя, тобто ти, по вуха в борргах. Не забувай, у нас скорро можуть відібррати будинок.

- Нічого, завтра я про все подбаю.

- Ти надто безтуррботна для своїх рроків, і як тільки пррожила так довго?

- Ну точно не твоїми стараннями і молитвами.

- Знайти б рроботу. Не повіррю, що для чоррної відьми в такому великому місті немає заняття.

- Подивимося. Але завтра. Я втомилася і хочу спати.

- Як скажете, пані, - каркнув ворон, перекручуючи останнє слово і злітаючи на плечі, гордовито задерши голову і всім виглядом показуючи, хто тут насправді головний. Сердиться.

- І чому я все ще тебе терплю? - бурчала дівчина, піднімаючись у кімнату Хлої і падаючи на ліжко, що пахло хвоєю. Цей запах Калісті нагадував дім. І вже засинаючи, відчула, як пихкаючи і шарудячи пір'ячками, під боком влаштовується Ворон.

Ранок розпочався... рано й голосно. У двері били не шкодуючи сил і дверей. І, схоже, ногами, що дратувало ще більше. Каліста злетіла з ліжка, натягуючи сукню і дякуючи кравцям за дерев'яні гудзики, бо із зав'язками їй точно б не впоратися, а репутацію як не як слід берегти. Новий світ диктував свої правила, а якщо виділятися Каліста не збиралася - доведеться підлаштовуватися під сучасний побут і закони Алоріна.

Виглянувши у віконце, дівчина помітила вишколеного чоловіка у синій формі стражника. А за ним, сидячи на білому коні, що гарцує, в білому, обшитому золотими нитками, мундирі, красувався чоловік, від вигляду якого Каліста не стримавшись, присвиснула. Такий собі принц з чорним волоссям, бурштиновими очима, прямим носом і аристократичними рисами обличчя. Красень і явно знає про те, це видно з погляду: впевненого, пихатого, жорсткого і розважливого...

Каліста відчувала силу, і зараз біля її порога опинився цілком пристойний маг, адже напевно частину сили він ще й приховує. У пам'яті Хлої чоловік виглядав героєм, майже з німбом над головою. І це був придворний маг Лейтон Рос, який контролює всі магічні потоки столиці. Він стежив за порядком, за тим, щоб відьми та всі носії магії у місті не переходили межі дозволеного.

Так, будь-яка дівчина була б щаслива побачити такого чоловіка біля свого порога, але не Каліста. Вчора в ритуалі вилучення та обміну душ, вона виплеснула значну частину сили, використавши древню магію, яку важко було не помітити. Але й виходу вона не мала. Часу залишалося мало, а сил на те, щоб запечатати будинок до ритуалу, боялася не вистачить. Втікаючи зі світу Землі, Каліста обірвала зв'язок з усіма джерелами, що підживлюють її магію, а обмін душ проводила частково задіявши життєву енергію тіла.

Звичайно, зараз магію в будинку не видно, вона попіклувалася, але зустрінься Каліста з Росом за його межами – і він одразу відчує її силу. Отже, єдиним виходом було, не знімаючи, носити амулети, що приховують магію. І одягнувши один із таких, дівчина махнула рукою, приводячи себе в порядок. Секунда - і вона виглядала так, ніби прокинулася ще вночі, залишки сну зникли, волосся було заплетене в косу і переплетене стрічкою, одяг здавався випрасуваним і охайним, а на щоках грав рум'янець. Нічого не говорило про те, якого впливу зазнало це тіло.

Отже, коли двері відчинилися, двоє чоловіків споглядали зовсім звичайну і нічим непримітну дівчину, власницю магазинчика косметичних засобів, Хлою Рейно.

Стражник різко, але чемно схилив голову у вітанні і, не витрачаючись на люб'язності, почав свій допит. Запитання були цілком очікувані: чи не бачили ви щось дивне вночі? ні? То може щось чули? А спалахи світла, крики? Нічого? Може підозрілі особи тут вештаються? Чи багато таких? Щодня ходять? А, трактир поряд. А ви де були вночі? Спали, кажете. Одні? Ні, я ні на що не натякаю, і не хотів образити вас! Що ви! Звичайно, репутація понад усе! А ви такі молоді й одна живете? Ах померли батьки та брат? Прийміть мої співчуття!

Розмова тривала в подібному дусі ще хвилин десять і навіть принесла б задоволення Калісті, якби не сверлив погляд вершника, очі якого були більш ніж холодні, а ще, тихо рухалися губи, шепочучи пошукові заклинання. Дівчина бачила, як пливуть магічні потоки, обплітаючи та промацуючи її та будинок на наявність слідів проведених ритуалів. Але амулети і печатка робили свою справу, тож, смикнувши коня за поводдя і прикрикнувши на стражника, придворний маг світла рушив далі, шукаючи порушника.