Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

Каліста зачинила двері і подивилася вслід чоловікам, що віддалялися, хитро посміхаючись і розуміючи, що нічого знайти їм сьогодні не вдасться. І повісивши табличку на дверях «Відчинено», рушила за прилавок.

Зараз, як ніколи, не варто привертати зайвої уваги, а тому похід містом відкладався. Каліста зітхнула і зайнялася звичайною справою Хлої – підрахунком проданих одиниць товару, записами у розрахункових книгах, а також поповненням поличок новими дрібницями. І не втрималася у процесі – випустила залишки збереженої магії на прикрасу та зміну обстановки та самих косметичних засобів.

Тепер грубі дерев'яні полиці, прибиті до стін, перетворилися на акуратні стелажі з гарним різьбленням, на яких красувалися квіти з мила в оброблених стрічками, різнокольорових коробочках, змінилися на фігурні топорні пляшечки для шампунів, баночки для мазей, пудрениці та фарби. На окремому стелажі красувалися подарункові кошики, наповнені коробочками та пляшечками, прикрашені квітами та перев'язані стрічками.

Гарні драпірування і фіранки додавали затишку, а мізерна дерев'яна лавка перетворилася на невеликий м'який диван за сучасною модою цього світу. Кривувата табуретка, що стояла поруч, виявилася округлим дерев'яним столиком, прикрашеним тими самими візерунками, що й стелажі. На ньому тепер красувався графин з охолодженим м'ятним напоєм, печивом і кілька акуратно складених на підносі чашок.

Нестача заклинання, нажаль, була істотною - підтримувати ілюзію доводилося постійно. А це зайва витрата сил. Так що в майбутньому доведеться Калісті потурбуватися про зміну обстановки вже всерйоз. А ось на всі товари магазину та їх оздоблення відьма виклалась ґрунтовно – міняти структуру речей – це вам не відводити очі. Тут серйозніші заклинання потрібні. Зате тепер це місце подобалося Калісті набагато більше і пахло довкола хвоєю. Та й встигла вона якраз до приходу перших покупців.

Баронеса Лессан Марсі подобалася Хлої. Симпатична блакитноока блондинка з пишними формами та милою усмішкою, в очах якої застиг смуток – саме такий образ картинками пролітав у голові Калісти. З пам'яті дівчини вона могла зрозуміти, що сім'ї Рейно гостя симпатизувала і особливо теплі стосунки були у жінки з покійною матір'ю Хлої. Спілкуватися з простими крамарями жінка не гребувала, бо сама не була знатного роду – барон одружився з донькою купця закохавшись – рідкісним для цього часу явищем. Один-два рази на місяць жінка обов'язково заходила в магазинчик перемовитися слівцем і поповнити запаси мила та косметики. Коли справи у Рейно йшли особливо скрутно, вона часто приходила з величезним кошиком гостинців, яких вистачало на гарний обід всій сім'ї на кілька днів.

Колись Хлоя підслухала розмову двох жінок, тоді баронеса скаржилася, що вже шість років заміжня, а дітей у них з чоловіком все немає і немає. І до повитух зверталася, і до білих відьм, та лише гроші даремно витратила. Але це було зрозуміло, адже на жінці лежало прокляття, і його Каліста ні з чим сплутати не могла б. Білим відьмам його зняти було не під силу, нажаль. Спеціалізація не та.

- Рада вас бачити, пані, - присіла в реверансі Каліста, намагаючись бути схожою на Хлою, і несміливо посміхнулася. Але старання явно були не помічені, тому що вся увага баронеси зараз належала змінам інтер’єру та нових прикрас. - Чим можу допомогти?

- Так, я теж рада, - запнулась жінка, але швидко взяла себе в руки. – А тут стало набагато… затишніше.

- Дякую, я старалася, - усміхнулася у відповідь відьма, показавши на столик. - Може ви хотіли б присісти і відпочити? А я поки зберу все, що вам буде потрібно.

- Так мабуть. Мої запаси вже вичерпалися, - погодилася жінка, сідаючи на м'який диван і посміхаючись, отримавши в руки дивний напій, що пахне м'ятою. - Давай трохи побалакаємо, а Марі поки що збере все необхідне.

Каліста посміхнулася і вручила служниці баронеси кошик, провівши до стелажів.

- Бачу, ти непогано справляєшся, - кивнула жінка, ще раз глянувши на приміщення. - Твоя мати просила приглянути за тобою, якщо щось трапиться. І не помилилась. Сталося. Але ти тут чудово пораєшся. Я рада, що ти знайшла у собі сили. Зізнаюся, я боялася за тебе.

- Я вдячна вам за участь, але зараз намагаюся жити далі, - обережно сказала Каліста, зображаючи біль втрати. Благо, прожиті роки дали свої плоди - актриса з жінки була не гірша ніж відьма.

- Це добре. Але якщо тобі знадобиться допомога чи ще щось, звертайся, - щиро посміхнулася баронеса, і відьма відчувала - немає за її словами ні розрахунку, ні злого наміру, а тому вирішила допомогти, та й сили наситити треба було. Куди ж чорній відьмі і без власної вигоди?

- Є щось, про що я хотіла б розповісти, - тяжко зітхнула дівчина для кращого ефекту. – Тому те, що зараз я вам повідаю, має залишитись тільки між нами.

- Добре, - кивнула баронеса, очі якої запалилися непідробним інтересом.

- Напередодні смерті мати говорила, що хотіла б допомогти вам, не знаю вже в чому, але вона знала людину, яка за її словами, могла б вирішити вашу проблему. Та тільки людина ця – чорна відьма.

Баронеса насупилась і оправила одежу, завмерши і явно розмірковуючи, чи варто гра свічок і у що згодом їй це вилляється. Та тільки думати довго вона не стала, шість років у шлюбі, а дітей у жінки все не було, і до кого вона тільки не зверталася. Адже чоловікові спадкоємець потрібен був, і хоч любив він свою дружину, а бачила баронеса, з якою тугою на чужих дітей дивився барон, і почувалася винною.

- Як із нею зв'язатися? - вимовила жінка, ніби у воду кидаючись.

- Ніяк. Сама передам. Якщо згодні, близько півночі сьогодні чекайте на гостей.

Баронеса розгублено кивнула і, розплатившись срібником, пішла разом із служницею та придбаними товарами.

Далі день протікав цілком спокійно. Заходили покупці і Каліста подумки потирала руки. Не тому, що люди захоплювалися змінами в магазинчику і не виручці за день, а тому, як легко поповнювались чаклунські сили.