Читати книгу - "Дорога, Юрій Гадзінський"

* * *

          Він хотів подзвонити Ігору, але телефон зрадницьки відмовлявся працювати правильно. Влад все ж зумів поповнити баланс, заніс ноутбук в ремонт і тепер прямував на роботу. Молодий консультант якось дивно подивився та знизав плечима, проте ноутбук взяв, сказав прийти після обіду.
          Ставало дедалі гірше: його нудило, боліла голова, сильно турбували суглоби, перед очима миготіли дивні образи. Малий циганкуватий жебрак раптом вчепився в рукав та хижо вишкірився. Влад відштовхнув його від себе, ледь не впав від несподіванки.
          — Тобі тут не місце, йди геть. Іди! — Злісно прокричав хлопчик, розвернувся і дуже швидко побіг геть. За мить змішався з натовпом. Ніби й не було нікого.
 

* * *

          Звір потрапляє до пастки. Капкан трощить кістки, з боку старої ферми неквапливо наближається фігура з сумкою в руці. Важкі чоботи гнуть траву, десь позаду співає пісеньку дитячий голос. Щипці ламають кістки лап, молоток трощить суглоби. Страшний вереск тварини переплітається з хрипким диханням. Все робиться повільно та вміло. Лезо входить під шкіру. Пісенька стає голосніше. З сумки з'являється швейна голка та цвяхи. Звір ще дихає. Косарі скошують траву, жінка похилого віку з жахом дивиться на розвалену капличку з перевернутим хрестом.
 

* * *

          Секретарка-асистенкта Ігора навіть не підняла погляд, коли до офісу ввійшов змарнілий Влад Ткаченко. Він не раз бував тут: вони з Криштафовичем іноді проводили час у його власному кабінеті за склянкою чогось міцного, або просто за розмовою про життя. Олесю він бачив кілька разів, вона була з новеньких. Сьогодні вівторок, а отже робочий день. Настінний календар вказував на цифру дев'ять.
          — Привіт, Ігор на місці?
          Секретарка продовжувала дивитися в монітор, час від часу клацала мишкою. У цих дій не було усвідомленості. Нуль реакції.
          — Гей, ви чуєте мене? Ігор на місці?
          На мить згадалась ранкова телефонна розмова.
          Якось сумно вона подивилася внікуди. Синці під очима, припухлі щоки. Нещодавно плакала. Влад повільно відійшов від столу та не обертаючись спиною до секретарки позадкував до кабінету психолога. Простір навколо потьмянів, сприйняття сповільнилося, залишки думок викликали головний біль; на місці звичної золотистої таблички з написом “Криштафович І. А.” була порожнеча. Секретарка й далі продовжувала сидіти за монітором, немов статуя. “І що ж її так пригнічує? Здається, у них з Ігорем було щось, він говорив”. Владислав Ткаченко мовчки вийшов з будівлі, не сказавши більше нічого.
          А між тим, на стіні, у не вишуканій, проте досить солідно зробленій рамці з заголовком “Міжнародний фестиваль психології” висіло кілька фотографій. Серед зображень чотирьох різних людей було і одне фото молодого чоловіка. Ігор дивився з фотографії наче змовницьки посміхаючись, ніби кидаючи виклик. В кутку фотознімку була прикріплена стрічка чорного кольору.
 

* * *

          — Ми сьогодні не працюємо, іди геть.
          Бувало так, що директор не розпускав працівників навіть на свята. Він був наче вампір — завжди висмоктував сили, енергію і кров. А тут таке — “Не працюємо”. Охоронець в офісі незнайомий. Одразу закрив вхідні двері на ключ. Здивований Влад навіть не встиг нічого уточнити або спитати. “Сьогодні ж не свято, у чому справа?”. Він дістав мобільник, щоб подивитися дату. Восьме вересня. Щось було не так, не складалося в ланцюжок.
          Важка рука продовжувала забивати цвяхи в стару деревину. Падала скошена трава, капала на землю кров тварини.
          Все навколо було якимось дивним — безлико ряснів натовп, з'являлися нізвідки і зникали незнайомі люди, фігури, образи.
          Маленька дівчинка в брудному одязі плакала.
          Похмуре обличчя двірника Бориса чомусь викликало сором і бажання виправдатися.
          Щойно куплені таблетки подіяли швидко. Влад опанував тремтіння в руках та навіть трохи заспокоївся, сидячи в своїй машині і намагаючись “зловити” хвилю з піснями по радіо, яке чомусь не працювало; він повністю зосередився на своїх думках. “Я божеволію остаточно. Треба щось робити. Жахи, видіння. Село... ”
          “Я висадив дівчинку біля села... Ні, не так! Не так! Ми їхали, під лісом я пробив колесо... Я не пам'ятаю, чорт забирай!”
          Все плуталося, приглушені неспокійні голоси вели суперечку.
          “Я поїхав додому. Потім почалися кошмари з видіннями. Потім звуки, ці кляті голоси... Розмова з Ігором...”
          “Адже так все було, вірно?”
          Знову з'явилася чітка потреба скласти точну послідовність подій всіх цих днів. Аналіз і логіка. Якого дідька відбувається та що робити — два питання стояли перед ним зараз. “Воно кличе мене. Це місце мене кличе. Я зможу все згадати, нарешті з'ясувати, що відбувається. Потрібно їхати до селища.”
 

* * *

          Здається Влад забрав машину з ремонту; мозок працював погано, раз по раз турбував біль в суглобах. Дорога була повністю порожня. Тільки синя автівка з новим колесом на повній швидкості мчала до місця, де ледь не загинула маленька дівчинка напередодні.
          Масивні черевики давили нутрощі, що вилізали з убитого звіра.
          Лісник разом з двома односельцями зайшли в подвір'я старої ферми з рушницями напоготові.
          Сонця не видно. Влад відзначив про себе цей факт та глянув на екран мобільника — сьоме вересня. Якась думка торкнулася свідомості, але відразу ж потонула. Голосно ревів двигун автомобіля.
          Співав пісеньку дитячий голос.
          Заглядав у вікна лісник.
          Кувалда розбивала старий мармур, з якого селяни колись побудували капличку. Село не таке вже й велике — найближчий вогник цивілізації знаходився за кілька кілометрів на південь. Пахло свіжо скошеною травою, голосно хрюкали свині; худобу чекало годування.
          Коли Влад звернув на стежину, що веде до села, раптово запрацювало радіо. Молодий голос дівчини співав про юність, про літо й сонце. Мурашки пройшлися спиною Ткаченка; ця пісня грала і в той день, правда? “Нічого, чоловіче. Скоро все стане на свої місця і це закінчиться”. Він був упевнений, відчував всім нутром, що тільки приїхавши в селище він дізнається що з ним відбувається і зможе нарешті побудувати чітку послідовність подій останнього тижня. Влад набирав Ігора — “Ви набрали неіснуючого абонента.”