Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

— Мені потрібен Варод, — промовив я. — Із обслугою не розмовлятиму.

— Стули пельку, ді Ґрізе, поки не встряв у ще більшу халепу. Капітан у далекому космосі, і зв’язатися з ним неможливо. Я з його бойової частини й дуже прошу тебе викласти все швидко, поки я тебе звідси не витурив.

Це прозвучало досить обґрунтовано. А ще я майже не мав вибору.

— Ви коли-небудь чули про венійського свинтуса, що швендяє космосом з іменем капітан Гарс?

— Продовжуй, — сказав той знудженим голосом і позіхнув, аби стало зрозуміліше. — Я працював із твоєю справою, тому можеш говорити вільно. Що ти знаєш такого, чого нам ще не повідомив?

— У мене є інформація про нашого спільного приятеля, що торгує зброєю з-під поли. Ви ж тримаєте його під вартою, чи не так?

— Ді Ґрізе, інформувати нас маєш ти — це працює саме так, а не навпаки.

Такі були його слова, проте лейтенантове обличчя виразило дещо інше. Скороминущу тривогу. Якщо це означало те, про що я думав, то Гарсові вдалося від них утекти.

— Я сьогодні бачив, як привезли дівчину, нову ув’язнену. Її звати Бібс.

— Ти витягнув мене з ліжка, щоб розповісти якусь брудну сексуальну таємницю?

— Ні. Просто вирішив, що вам треба знати: Бібс належала до екіпажу Гарсового корабля.

Це негайно при вернуло увагу лейтенанта, і він, не такий досвідчений, як його командир, не зміг приховати раптового зацікавлення.

— Ти впевнений?

— Перевірте самі. Інформація про прибулих сьогодні має бути загальнодоступною.

Так і було: він сів за сталевий стіл і застукав по клавішах термінала на ньому. Поглянувши на екран, сердито глипнув у мій бік.

— Сьогодні прийнято трьох жінок. І жодної на ім’я Бібс.

— Яка неймовірна дивовижа. — Мій голос переповнився сарказмом. — Хіба можливо, щоб зараз у злочинному світі користувалися прізвиськами?

Той не відповів, а знову застукав по клавішах термінала. Задзижчав факс і видав три аркуші паперу. Три кольорові портрети. Два з них я кинув на підлогу, а третій повернув.

Бібс.

Лейтенант натиснув іще на кілька клавіш, а тоді відкинувся у кріслі й потер підборіддя, вивчаючи екран.

— Збігається, збігається, — пробурмотів він. — Маріанні Джуффріда, двадцять п’ять років, указаний рід занять — електротехнік із досвідом роботи в далекому космосі. Заарештована за звинуваченням у зберіганні наркотиків, анонімна заява, присягається, що її підставили. Інших деталей немає.

— Запитайте її про Гарса. Переконуйте. Змусьте заговорити.

— Дякуємо тобі за допомогу, ді Ґрізе. Це піде до твоєї справи. — Лейтенант набрав на телефоні якийсь номер. — Але ти передивився кіно. Тут ми ніяк не можемо примушувати когось надавати свідчення. Зате можемо допитувати, спостерігати й робити висновки. Зараз тебе повернуть до камери.

— Йой, дякую за подяку. Дякую, хоча й нема за що. Чи не скажете принаймні, як довго збираєтеся мене тут тримати?

— Це, напевно, досить легко з’ясувати. — Швидке звернення до термінала, мудрий кивок головою, а тим часом за мною відчинилися двері. — Ти покинеш нас післязавтра. Один космічний корабель зупиниться на планеті з цікавою назвою Біт О’Хевен, де ти, здається, повинен відповісти за декількома кримінальними звинуваченнями.

— Гадаю, за презумпцією винуватості.

Я вишкірився та заскімлив, аби приховати приплив захвату, що опанував мене. Вийшовши звідси, я справді вийду звідси. Не зважаючи на грубі ручища та стишені нарікання своїх наглядачів, я дозволив спокійно відвести себе до камери. Я збирався бути хорошим, дуже-дуже хорошим — аж до післязавтра.

Та опісля я ще довго лежав без сну, витріщаючись у пітьму й роздумуючи, як мені витягнути інформацію.

РОЗДІЛ 2

— Підпишися тут.

Я зітхнув. Сивобородий старигань за столом простягнув пластикову торбину з усім відібраним у мене силоміць перед ув’язненням добром. Я потягнувся по неї, але гладкий охоронець потягнувся ще швидше.

— Рано, в’язню, — попередив він, відсовуючи торбину подалі від моїх хапливих пальців. — Це передадуть службовцям, які тебе заарештували.

— Але це моє!

— То й звертайся до них. Усе готово, Раско?

— Моє ім’я не Раско!

— Зате воно моє. Стули пельку, — озвався другий охоронець, м’язистий і неприємний тип, чий правий зап’ясток кріпився до мого лівого зап’ястка парою блискучих кайданків. Він сильно смикнув за цю сполучну ланку, і я шарпнувся до нього. — Роби, що я кажу, не огризайся та не дуркуй.

— Так, сер. Вибачте.

Я покірно опустив очі, й охоронець усміхнувся з гаданою зверхністю. Якби ж то він знав, що я просто користався нагодою придивитися до кайданків. То були «бульдогогризи», що продавалися всюди у відомій частині галактики та мали гарантований захист від дурня. Може, захист від дурнів у них і був, та я міг відкрити їх менше ніж за дві секунди. Днина обіцяла бути гарною.

Жирдяй ішов праворуч мене, а Раско із цікавими зв’язками — ліворуч. Я рухався в ногу з ними, прагнучи вибратись із в’язниці й оглянути світ, що чекав за межами будівлі Ліги. Я ж приїхав сюди в закритому фургоні й не бачив нічого. У передчутті знайомства з новою домівкою мене опанувало завзяття; може, охоронців і тривожили думки про моє примусове вивезення з цієї планети, та я на той час анітрохи ними не цікавився.

Вийти з будівлі виявилося нелегко, і я знову подумки вилаяв себе за те, що взагалі надумав утекти з цього бункера-хмарочоса. Виходити довелося з трьох дверей, розміщених одні за одними, загерметизованих щільно, як вакуумні шлюзи. Наші перепустки вставляли в комп’ютеризовані машини, що гули та клацали, а потім рободавачі вивчали наші «пальчики» й візерунки на сітківках, пересвідчуючись, що дані на перепустках наші. Це сталося тричі, перш ніж загудів і відчинився зовнішній портал і досередини проникнула хвиля теплого повітря, запахів і звуків.

Поки ми спускалися сходами на вулицю, я роззявляв рота, мов селюк. Досі не бачив нічого схожого. Звісно, досвід я мав дуже обмежений, бо це була лише третя планета, яку відвідав. Та й життя на свинобразових фермах Біт О’Хевен і служба на болотах Спіовенте не сприяли підготовці до такого шквалу вражень.

Мене накрило хвилею тепла й запиленого повітря. Воно повнилося різкими запахами, гучними криками й какофонією дивних звуків. Поки тривала атака на мої вуха й ніс, очі вирячилися на кипучу людську масу, дивний