Читати книгу - "Відлік, Ігор Даровський"

***

– Майоре, можна до Вас? – в мою каюту стукає Рені. Він головний по зв’язку та технологіям. Той самий власник жовтих шкарпеток.

– Заходь, – я вказую йому на стілець? – щось трапилося?

– Може і ні, – за його обличчям я розумію, що питання делікатне. І якщо Рені не впевнений на 100 відсотків, це означає, що у нас великі проблеми.

– Та кажи вже, – я натискаю кнопку і двері в каюту зачиняються, залишаючи нас наодинці.

– Зв’язок з головною базою останні три тижні здійснюється виключно через аудіоканали та текстові повідомлення. Вони і раніше так робили, тому ми не одразу звернули на це увагу. Проте сьогодні я переглядав звіти захисної системи і… подивіться на їх трафік! Він увесь приходить з одного місця…

– І що? Яка в цьому проблема? – дивлюся на цифри, які поки що ні про що мені не говорять.

– Ви не розумієте, майоре. Я кажу про увесь трафік… – він вказує на цифри і я намагаюся осягнути що він має на увазі, – тобто ми точно спілкуємось тільки з одним джерелом вже майже місяць. І чесно кажучи не знаю скільки було до цього… адже раніше ми не перевіряли базу за такими параметрами.

– Думаєш хтось взяв на себе повний контроль над базою і підроблює активну діяльність усієї колонії? – мені стає лячно навіть від думки, що таке може статися. – І хто ж має такі ресурси окрім головного ШІ?

– Ніхто, – Рені явно спантеличений і не знає що робити. Він прийшов до мене, аби отримати чіткі інструкції, але це нештатна ситуація яку я точно не міг передбачити.

– І це ще не все… – Рені сьогодні точно робить мій день яскравішим. – Після цього ми проаналізували взагалі увесь трафік, який надходить до нашої станції. І він теж… приходить до нас з того самого джерела на Місяці.

– Увесь трафік? – я тільки зараз усвідомив значення цього слова. Тобто і переговори з Землею теж?

– Так, і переговори з Землею.

– Як таке можливо? – я думав, у спілкуванні з рідними точно міг би помітити фейк. – Це не може бути диверсія «нижніх»? Вони не могли хакнути нашу систему? – я хочу розуміти усі ризики.

– Загалом ні, але теоретично ми не можемо виключати жоден варіант, – Рені сідає поруч і його жовті шкарпетки стають ще одним тригером, що вибішує мою нервову систему. – Наша проблема в тому, що місячні бази та охоронний ланцюг орбітальних станцій використовує єдину систему зв’язку. Якщо ШІ міг взяти під контроль сервери та маршрутизатори, перенаправивши всі дані через один вузол, то ми маємо діяти обережно. Якщо всі системи під контролем, то він знає, що ми перевірили трафік.

– Поки нікому ні слова, ­– намагаюся оговтатися від почутого, – працюємо у звичному режимі і посміхаємось. Чекай на інструкції і дій за звичними протоколами. – У нас все гуд.

– Добре, майоре, ­ – він позіхає. – Але не зволікайте з інструкціями, адже якщо база на Місяці захоплена, то ми дуже вразливі.

Я не хочу піддаватися паніці, але ситуація неприємна. І напевно єдиний спосіб перевірити нашу обороноздатність – це відправитись на Місяць. Тим паче, що у мене є й офіційний привід – Гудрун треба показати психологу.

***

На місяць ми летимо невеличким загоном. Пілот, двоє штурмовиків і я з Гудрун. Для всіх це має виглядати як звичайне відрядження до центральної бази. Я залишаю Брауні за головного і той явно радіє.

– Сподіваюся, що ми жахнемо по Землі саме в мою зміну, – він плескає мене по плечу знову порушуючи субординацію, але я це ігнорую, адже розумію його захват. Ми всі хочемо, аби протистояння закінчилося і нарешті відбулася планова ротація.

До Місячної бази летіти не довго – близько двох годин. Ми насолоджуємося видом з ілюмінаторів. Земля така ж красива та блакитна, як з нашої станції. Але чомусь у відкритому космосі об’єм відчувається інакше. Ми ніби піщинки на ногах вічності і в будь-який момент їх може знести рукою величного творця.

– Вирішив здати мене, майоре? – Гудрун налаштована досить агресивно після відсторонення від служби. За всіма ознаками вона на порозі нервового зриву.

– Лише допомогти, – я намагаюся заспокоїти її, але вона тільки більше біситься.

– Ти думаєш відсторонивши мене, ти допомагаєш? Служба – це єдине за що я тримаюсь!

– Тоді треба краще виконувати свою роботу, – я закінчую цей діалог в якому немає сенсу. Солдати, що не можуть контролювати себе не можуть сидіти в центрі запуску ядерних ракет.

За кілька хвилин оживає радіозв’язок. З бази запитують наш номер та код доступу. Пілот відправляє усі дані і нам погоджують посадку. Поки нічого підозрілого. Все як завжди.

– Нам чомусь наказують сідати на крайню платформу. Зазвичай там паркуються транспортні човни, – у голосі пілота звучить явний подив.

– Виконуй, – я не хочу зараз порушити наказ бази і викликати на себе вогонь захисних систем. З поверхні у нас буде більше шансів розібратися в ситуації.

Ми сідаємо за пів години. На дальній платформі жодної душі, лише роботизовані системи, що допомагають зафіксувати корабель. Тепер я розумію чому для нас обрали саме це місце.