Читати книгу - "Відлік, Ігор Даровський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Де всі люди? – Гудрун дивиться на тьмяні вогні космопорту, які зазвичай сповнені драйву та життя. – Що відбувається, майоре?
– Ше не знаю, але будьте обережні, – я не хочу брехати своїм людям, адже під час військової операції – це перший крок до безславної смерті.
Вони мовчать і не ставлять купу зайвих питань. Мені це подобається.
Ми виходимо на поверхню вчотирьох. Пілота я залишаю у кораблі і прошу його бути готовим до термінового старту під вогнем.
Біля корабля чекає автономний шатл, що має доставити нас на базу. Ми обережно сідаємо в нього і він вирушає.
– Вітаю Вас на місяці, – на екрані з’являється обличчя нашого Лідера. – Яка мета вашого незапланованого візиту?
– Я Майор Патрік Фреско. Командир захисної станції H5109. Хто наразі контролює базу?
Я знаю, що за протоколом безпеки ШІ має відповідати старшому офіцеру. І якщо на Місяці щось трапилося, то він має доповісти.
– Станція контролюється штучним інтелектом, що діє в автономному режимі, за узгодженим протоколом N6790.
– Що це за протокол? – я знаю що це за наказ, але хочу почути інформацію від комп’ютера.
– Це протокол, що набирає чинності, після «замороження найцінніших активів». На базі запущений процес «кріозберігання» для особового та командного складу». У мене є чіткі інструкції та вказівки стосовно подальших дій, а також погоджена програма модулювання функціонування усіх систем.
– Майоре, про що це він говорить? – інформація з динаміка, трансформує істерику Гудрун в зацікавленість та збентеженість. Вони вже розуміють що відбувається, але не хочуть у це вірити.
– Як старший офіцер, беру командування на себе, – я намагаюся чітко слідувати протоколу.
– Відмова, – Лідер на моніторі посміхається. – Запущена програма може бути зупинена лише лідером об’єднаних сил після виходу з режиму кріосну. Ви маєте повернутися на свою позицію і продовжувати виконувати накази.
– Тривалість кріосну? Яка кількість особового складу на базі?
– Вам відмовлено в доступі до цієї інформації.
– Чи є на базі хтось живий? – я кричу на монітор, але обличчя Лідера немов кам’яна маска.
– Вам відмовлено в доступі до цієї інформації.
– Статус розповсюдження вірусу на Землі. Останній апдейт?
– Дані відсутні, – на обличчі на моніторі проскакує швидкий глітч. – Рекомендовані дії – «очищення». За моїми підрахунками після масованого ядерного удару за 50 років планета повністю відновить свій потенціал і зможе бути знову заселена.
– Чи буде відновлено зв’язок із Землею для орбітальних станцій?
– Вам відмовлено в доступі до цієї інформації, – голос Лідера позбавлений емоцій. Зараз за нього говорить штучний інтелект, а сам він разом із своїми «золотими хлопчиками» спокійно спить, сподіваючись прокинутись у світі, який буде належати тільки йому.
– Мені потрібна консультація психолога, чи можемо ми побачити лікаря? – я диктую йому номер запиту, але знову отримую відмову.
– Ви маєте повернутися на бойову позицію, майоре…, – рекомендує мені штучний інтелект, – у разі відмови я буду змушений ліквідувати вас і вашу команду.
Вибір у нас невеликий. Я дивлюся на мій загін, що перебуває у легкому шоці і припиняю боротися.
– Підтверджуємо повернення на бойову позицію. Просимо повернути нас на транспорт.
– Без проблем, майоре, – обличчя Лідера посміхається, – ви зробили правильний вибір і я пишаюсь Вами!
***
Ми повертаємось на базу за кілька годин і я одразу організовую загальну нараду. Ми збираємось у багажному відділені якомога далі від комп’ютерів і систем. Не знаю наскільки це захистить нас від ШІ, але така конспірація додає нам спокою.
– Вони кинули нас, – Брауні озвучує і мої думки. Лягли у капсули, і дали завдання комп’ютеру прийняти рішення про ліквідацію. Як зручно.
– Жодної відповідальності, – Гудрун нервує, – і найголовніше ми не розуміємо що відбувається унизу. Ця машина – вона підробила наших рідних, наших дітей. Це все фейк. Вони змушують нас думати, що все нормально, але ж нічого не НОРМАЛЬНО! – вона кричить і кілька людей з команди обіймають її, намагаючись заспокоїти.
– Чи можемо ми відключитися від системи? – я дивлюсь на Рені. – І гіпотетично запустити ракети в ручному режимі?
На секунду в приміщенні зависає гнітюча пауза. Усі розуміють, що я задумав і це настільки шалено, що всім стає ще страшніше.
– Вгатити по базі? Ти серйозно, майоре? Це ж державна зрада!
– Чи можемо ми обійти систему, Рені? – я повторюю запитання, намагаючись продемонструвати цілковитий спокій. – Адже відключити центральний сервер можна тільки зсередини. Я правий?
– Правий, майоре. Але ж там люди?
– Люди, які передали керування ядерною зброєю штучному інтелекту і кинули всіх нас – це не державна зрада? Вони хочуть знищити Землю. Все знищити. І потім прокинутись у новому світі без проблем.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлік, Ігор Даровський», після закриття браузера.