Читати книгу - "Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У машині вона сиділа тихо, закутавшись у його пальто. Назар краєм ока помітив, що її руки досі тремтять.
— Куди ми їдемо?
— До мене. Там тепло. Завтра вирішимо, що робити.
Її плечі напружилися, ніби вона збиралася заперечити. Але потім просто кивнула.
Квартира була простою. Назару не потрібен був комфорт. Він жив функціонально: стіл, диван, ліжко, шафа. Нічого зайвого.
— Тут ванна. Гаряча вода є. — Він простягнув їй чистий светр і спортивні штани.
Вона взяла речі, ледь чутно подякувавши.
Назар сів на стілець, дивлячись у темряву за вікном. Відчував себе дивно. Зазвичай йому було все одно. Але не зараз.
Вона вийшла з ванної вже трохи спокійнішою, але очі лишалися порожніми. Назар налив чай.
— Завтра заберемо твої речі.
— Думаєш, він просто дозволить мені це зробити?
Назар усміхнувся куточками губ.
— Якщо буде чинити опір – я про це подбаю.
Їй не потрібно було знати подробиці.
Наступного дня вони поїхали до її колишнього дому.
Назар спокійно зайшов услід за Софією, скануючи простір. Олег сидів на дивані, розвалившись, ніби був господарем світу.
— О, ти вже знайшла собі нового спонсора? — з єхидною усмішкою кинув він.
Назар не відреагував. Він просто зробив крок вперед. Олег напружився.
— Вона забирає свої речі, — рівним голосом сказав Назар.
Олег спробував пожартувати, але в його очах промайнув страх.
Софія швидко зібрала речі. Коли вони виходили, Олег кинув їй услід:
— Ще пошкодуєш.
Назар повернувся, зустрівся з ним поглядом.
— Якщо хоч раз її потурбуєш – я про це дізнаюся.
Олег не відповів.
У машині Софія довго мовчала. Потім тихо сказала:
— Дякую.
Назар тільки кивнув.
Він думав, що його більше нічого не хвилює.
Але, здається, помилявся.
Назар звик до чіткості. У його світі не було місця для хаосу чи слабкості. Після війни він не пішов у найманці, не став охоронцем і не сховався у пляшці, як багато його товаришів. Він і Володя вирішили взяти під контроль своє майбутнє.
Бізнес став їхньою війною.
Вони почали з малого — охоронна компанія, що надавала послуги для приватних клієнтів. Але швидко розширилися: супровід вантажів, безпека для великих фірм, кіберзахист. Їхня компанія тепер була серед найкращих у місті.
Назар контролював фінанси та операції. Володя — колишній спецпризначенець — займався кадрами та навчанням. Вони працювали, ніби досі були на завданні, де помилки коштують життя.
Але Софія стала для нього несподіваним фактором.
Вона жила у його квартирі вже тиждень. Спочатку він думав, що це тимчасово. Але вона не шукала іншого житла, і він нічого не казав. Не хотів визнавати, що її присутність була йому… приємною.
Софія влаштувалася у центр реабілітації для військових. Він знав, що вона психолог, але не очікував, що вона буде працювати саме з такими людьми, як він.
Якось увечері вона повернулася пізніше, ніж зазвичай.
— Як пройшов день? — запитав він, не відриваючись від ноутбука.
— Складно, — відповіла вона, опустившись у крісло. — Один хлопець з ПТСР зірвався на мене.
Назар підвів голову.
— Він тебе вдарив?
— Ні, просто кричав. Але я розумію, чому.
Він уважно дивився на неї.
— Чому ти це робиш?
Софія задумалася.
— Бо вони заслуговують на допомогу. Бо я знаю, що таке втрачати себе.
Назар мовчав.
Вона не знала, що він сам колись зривався на людей. Що його друзі кричали у снах, а потім зникали — хтось у могилу, хтось у наркотики, хтось просто в тінь.
— Якщо хтось буде загрожувати тобі — скажи мені, — нарешті промовив він.
Вона усміхнулася.
— Ти не можеш захистити всіх, Назаре.
Він не відповів. Бо знав, що вона права. Але це не означало, що він не спробує.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді», після закриття браузера.