Читати книгу - "Подія у місті Ґоґа, Славко Грум"

довго та повільно натягувати шнур від клямки до вікна, до ніжок ліжка і далі, щоб убезпечитися від переслідувачів. (На вікнах стоять решітки.) Завершивши роботу, з якоюсь таємничістю, що обіцяє втіху, піднімає руки і знову відкриває портфель. Витягує згорток і дві пляшки вина. Відкриває вино, ставить перед лялькою та перед собою склянки і наливає. Тоді бере в руки таємничий згорток, рішуче розмотує елегантне жіноче вбрання; прикладає до Ґізели, тоді переодягає її. При цьому переодяганні помітно, що Ґізела — не жива істота. Білизну підібрано з винятковим смаком, передбачено всі деталі. Чудний коханець, напевно, голодував, щоб купити те вбрання, може, місяцями простоював перед вітринами, уявляючи мить переодягання. Після завершеного діла Гапіт садить ляльку назад за стіл в позу знатної дами і сам сідає навпроти. Цокається з її склянкою, п’є і блаженно дивиться перед себе.

У кутовій кімнаті на другому поверсі великого будинку з’являється Хана, а за нею пані Тереза, яку Хана тягне за руку. Світло.

ТЕРЕЗА (ледь докірливо): Ну хіба ви не можете ні на хвильку залишитися самі? Ви ж бачите, що там унизу повний безлад!

ХАНА: Так, так, я хочу лише запитати, чи мені личить сукня!

ТЕРЕЗА: То хутко одягайтеся!

ХАНА (збирає деталі одягу, щоб переодягнутися): Ходімо, ходімо, там унизу не так вже й спішно! Ви, економки, іноді вже так розперізуєтеся, стільки собі дозволяєте. Вважаєте, ніби маєте завжди за всім пильнувати.

ТЕРЕЗА: Ви ж бачили: гості хотіли танцювати в салоні на килимі! Ой, лишенько, ми не звикли приймати стількох людей в домі.

ХАНА (тягне Терезу до себе у фотель): Нічого, тепер посидь трохи зі мною. Ми ж так і не поговорили!

ТЕРЕЗА: Ви... Ви боїтеся?

ХАНА (з дивно здушеним сміхом): Боюся? Ха-ха! Кого ж?

ТЕРЕЗА: Не знаю, не знаю, але мені здається, що ви чогось боїтеся.

ХАНА: Oх, та ну тебе! (Раптом кидає безнадійний погляд, бо Тереза мовчить.) Говори заради Бога, кажи щось!

ТЕРЕЗА (яка не може вимовити ані пари з уст): Ви знаєте, коли ви вчора приїхали, я мало не схибила і не принесла вам на обід дитячу ложечку! Ви стали такою дамою! Едварда теж майже вже така, як ви... півтора місяця тому вийшла заміж.

ХАНА (в ній прозирає дивний неспокій, час від часу її широко розплющені очі застигають на дверях): Так-так, таточко мені писав. Я б і не подумала, що вона так швидко піде до вівтаря!

ТЕРЕЗА: І я, навіть я. Ви знаєте... (силувано сміється) ...ви знаєте, про вас кажуть, що ви були заміжні й навіть розлучені!

ХАНА (її охоплює щира радість): Oх, Ґоґа, Ґоґа, прекрасне місто! Люди ненавидять тутешню нудьгу, вони хворі від запилюжених кімнат, однак той, хто вирушає у світ, не сміє озиратися — бо вилізе з екіпажа й залишиться тут навік.

ТЕРЕЗА (сміється): Це Юта принесла свіжу плітку.

ХАНА: Ні-ні, не дочекаєтесь. Ми не всі годимось для заміжжя, не всі.

ТЕРЕЗА: Ох, Боже милий, що ви таке кажете! Якщо ж не ви, то хто?

ХАНА: Ні-ні, Терезочко. Справді ні. І зізнаюся тобі, що маю хлопця. І якого ж красеня! Я дуже його люблю, бо він такий милий, ніколи мені нічим не докоряє. Франк, Франк... як добре, що він не знає, як я його кохаю, бо інакше він би мене покинув.

ТЕРЕЗА: І ви кажете, що не вийдете заміж? Ви навіть не спам’ятаєтесь, як опинитесь перед вівтарем. Я знаю, знаю, як було з моїми дівчатками: я була твердо переконана, що...

ХАНА (з дивною впертістю): Ніколи, ніколи, Терезо!

ТЕРЕЗА: А чи смію вас запитати, чому ніколи?

ХАНА: Бо... бо... Все одно потім все минає!

ТЕРЕЗА: Правда, правда, так часто буває. Але буває, що не минає. Якщо обоє мудрі, якщо вміють жертвувати одне заради одного... І ще, Хано, діти! Хіба ви зовсім не любите дітей?

ХАНА: Oх! Але...

ТЕРЕЗА: От бачите, я ж знала.

ХАНА: Але ж... (несподівано) Терезочко, скажи мені... Терезочко, колись ти мусиш мені розповісти... хіба тобі не було бридко?

ТЕРЕЗА (заскочена зненацька): Бридко? Що бридко?

ХАНА: Терезочко, я тебе обманула, мій хлопець... я його кохаю не через те, що він не сварливий, я його не через це люблю. Він... він... ніколи не заставляє мене, не вимагає, щоб я йому віддалася. Я так гидую тим всім... ліжком!

ТЕРЕЗА (з розумінням): О, так, так... І ви теж. Отож нас багато, багато нас таких. Ви не повірите, але тепер, коли ви розповіли... знаєте, зі мною було так само, мій шлюб — то пекло і сльози! І бридота, бридота! Але він не був таким, як ваш добрий хлопець, він мене мучив, як він мене нестерпно мучив! Він казав, що всі жінки так говорять, що в жінки така природа, що вона прикидається і приховує задоволення, щоб показати, що вона нібито жертвує собою. І в мене після тієї пережитої гидоти з’явилася ціль. Я хотіла захистити двох своїх дочок від кошмару заміжжя!

ХАНА (вражено): Від...? Терезочко, у деяких кімнатах буває так страшно!

ТЕРЕЗА: Так, в кімнатах буває моторошно.

ХАНА (втуплюється поглядом у двері): Там... там ніхто не порухався?

ТЕРЕЗА (її охоплює тривога, яка під час розмови вщухла): Хано, я мушу спуститися вниз...! Ви не переодягнетеся так швидко. Подзвоніть, коли будете готові. (Збирається йти.)

ХАНА (перелякана, що Тереза хоче залишити її саму): Ні-ні... (Їй ні з того ні з сього починають текти сльози.) ...Мене ніхто не любить.

ТЕРЕЗА (спантеличено): Хано, Хано... Ви... боїтеся!

ХАНА (силувано усміхається, але сльози течуть далі): Ні, я не боюся, не боюся... Я нічого не боюся. Терезочко, залишся! Люди наслухаються стількох жахливих речей. (Швидко переводить розмову на дочок служниці, щоб її затримати.) А хіба ж ти не видала заміж їх обох?

ТЕРЕЗА: Так, своєї життєвої мети я не досягла, але в них обох не мусить бути все так само. Ох, Боже милий, не мусить бути. Кажуть, що, можливо, це така хвороба. В обох поки що свіжі обличчя.

ХАНА (про щось думає): Мене так схвилювало те, про що ти розповіла. Я маю одну приятельку — вона блювала, коли її хтось торкався. Якось у танцювальному класі її хтось занадто сильно притиснув до себе — вона мусила перервати танець і вибігти виблювати.

Тереза киває головою.

ХАНА: А було їй так через те, що — ох, навіть страшно уявити, страшно уявити, — їй ще й тринадцяти не було, як її зґвалтували.

Тереза приголомшено мовчить.

ХАНА: Ох,