Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Я знайшов пакет в твоєму ящику, кидай сюди речі.

- Не треба, - несміливо починаю я.

- Ти змерзнеш ще більше. Давай сюди.

Я підкорююсь і вкладаю речі в пакет. Алекс прямує до дверей, проте наздогнати я його не можу, ногу прострілює болем.

Тихенько скиглю і спираюсь на стіну.

- Ліві, що з ногою, - Алекс вмить опиняється біля мене, присідаючи. – Можна я подивлюсь?

- Так, але я її просто забила. Все добре.

- Пальцями боляче рухати?

- Ні.

- А так боляче? – хлопець повертає мою праву ногу то в ліву, то в праву сторону.

- Ай. Боляче.

- Ми їдемо в лікарню.

- Ні. Все добре. Давай додому. Я втомилася.

Алекс мені не відповідає, лише підхоплює на руки, я обхвачую його шию обома руками, зойк зривається з моїх вуст .

- Не варто. Я можу йти. Нога майже не болить.

- Тримайся міцніше.

Пригортаючи мене ближче до свого теплого тіла, Алекс крокує зі школи. Біля машини обережно опускає мене на ноги. Моє тіло здригається від наринувшого холоду.

Алекс відкриває мені двері і щось дістає із заднього сидіння.

- Тримай. Вдягни ось це.

- Дякую,але мені не холодно.

- Я бачу, що холодно, вдягай.

- Мені дійсно не холодно, в машині зігріюся. І по мені не видно, що я змерзла, я що посиніла?

- Не посиніла, але заради бога, Ліві, вдягнись.

І тут я помічаю куди дивиться хлопець. Його погляд ковзає по моїх грудях. От дурепа. Відчуваю як мої щоки червоніють.

- Не витріщайся, - замерзлими пальцями забираю у хлопця світшот. – Дякую.

- Піч я ввімкнув. Сідай в машину і зачекай мене. Я скоро повернусь.

- Ти куди? – я затримую його за руку. – Їх машин вже немає.

- Я не за ними. Візьму тобі щось гаряче.

- Непотрібно. Я вже зігрілася.

- Вдягай светр і сідай в машину.

З цими словами хлопець крокує від машини в бік місцевого кафе.

Тремтячими від холоду пальцями вдягаю світшот і натягую капюшон на голову. Я буквально тону в ньому, але від цього він стає ще комфортнішим і пахне Алексом. Сідаю в машину, ховаю руки в задовгих для мене рукавах і вдихаю цей хвойний запах . Алекс повертається з двома стаканчиками в руках.

- Я взяв тобі какао і розтоплений шоколад з горішками. Ти ж любиш його, - хлопець так тепло мені посміхається, що я не можу не посміхнутися у відповідь.

- Дякую. А собі нічого не взяв?

- Це ж не я плавав в одягу в басейні. Я чекаю. Розповідай.

Хапаю стаканчик з шоколадом і намагаюсь закрити їм свого рота, але через тремтячі руки ніяк не можу набрати ложечкою цю солодку субстанцію.

- Дай сюди.

Алекс забирає шоколад з моїх рук і ставить у вільний підстаканник між нами. Обома руками огортає мої змерзлі долоні і тре їх, періодично зігріваючи своїм подихом.

- Розповідай, а потім з’їж свій шоколад.

- Ти користуєшся моєю слабкістю. Заради шоколаду я готова на все.

- Тоді потім поцілуєш мене.

Я відсахуюсь від нього, але Алекс за долоні утримує мене.

- Кажи.

Я глибоко вдихаю і починаю свою розповідь.

- Том сьогодні з’явився у школі і розповів усім, що переспав зі мною на вихідних. Що це було майже проти його волі, я накинулася на нього, а йому нікуди було дітися. Весь день всі перешіптувалися і так дивилися на мене. За свій зламаний ніс він теж збрехав. Мовляв, його молодший брат м’ячем влучив йому в обличчя і травмував ніс.

- Покидьок. А в басейні що сталося?

- Я впала.

- Конкретніше.

- Після уроків мене вхопили його дружки і потягнули в басейн. Він чекав мене там. Знову наговорив мені багато бруду.

- Що він сказав?

- Неважливо.

- Що він сказав, ластівко? – більш твердо запитав хлопець, опускаючи долоню на мою щоку.

Великий палець пестив моє обличчя і я розповіла.

- Майже назвав мене повією. Що я була дика з ним і змусила майже його. Передавав привіт тобі. Питав коли я тобі дала, ще в кіно чи після того випадку.

Очі Алекса злісно блиснули. Я переплела його пальці з моїми і другою накрила його руку, що погладжувала мою щоку.

- Я не зважаю на його слова.

- Я сьогодні вб’ю його. Спитаю у Джуді, де саме він живе.

- Не треба. Ви що знову зійшлися?

- Ні. Друзі з нас кращі, ніж пара. Ревнуєш? – кривувато всміхається хлопець.