Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

Я мовчки стояв у шоковому стані. Що відбувається? Що я такого зробив, щоб мама так говорила зі мною? Вона підкурила сигарету. 

– Ти хочеш грошей? 

– Які гроші? Ти про що? 

– Навіщо ти прийшов до батька? 

– Бо хвилююся, він мій батько! – Втрачаю самоконтроль. 

– він був твоїм батьком..

– Він досі мій батько, офіційно чи ні! 

– То і я твоя мама? 

– Так! 

– От тільки я не хочу бути твоєю мамою, Ейден. 

Я нічого не можу відповісти на це, бо мені боляче. Боляче і фізично, і морально. 

– А Ларрі.. хочеш, щоб він був твоїм сином? – Це єдине, що мене зараз цікавить.  – Чому мовчиш? Скажи мені! – Зриваюся на крик. – Так чи ні?! 

– Так, – її очі блищать від задоволення. – Я хочу щоб Ларрі був моїм сином…Моїм єдиним сином. 

Додав вона і вибухаю від люті. 

– Тоді в тебе не буде ні одного сина, мамо. 

Розвертаюся і йду до лікарні, звідки якраз виходить Ларрі.

– Що.. 

Він не встигає нічого сказати, я б'ю його в щелепу, він падає на підлогу. Далі я вже не відповідав за себе. Я знову піддався емоціям. Я справді міг його вбити, якби не задзвонив мій мобільний. Єдина хто мені може телефонувати, це Емілія. І це дійсно була вона, я відпустив Ларрі і відповів на дзвінок: 

– Так, слухаю. – важко дихаючи.

– Шон.. він б'є Хейзел.. я благаю тебе..

– Я зараз буду. 

Проходжу крізь натовп, що зібрався біля нас і бачу маму.

– Пощастило тобі, з сином залишишся. – саркастичним тоном. 

– Ти хворий! 

– Дуже сильно хворий.

Що було сил я побіг до будинку Крузів. Якщо я і вб’ю когось сьогодні, то це буде Шон Круз і жалкувати про це, я точно не буду. 

 Коли я забіг до будинку, Емілія сиділа у кухні і тримала полотенце біля носа. Я зрозумів, що цей козел і її вдарив. 

– Де він? 

– На горі. 

 Увійшовши до кімнати, я побачив жахливу сцену: цей козел тримав Хейзел за волосся і тягав її по кімнаті, дівчина була вся у крові, а одягу на ній майже не було. 

– Ти що тут забув? – Помітив мне. – А-ну вийшов! 

З одного удару я з легкістю вирубив його, він впав на підлогу, паралельно зачепив вазу, що стояла на столі і вона розбилася. Я не зупинився і продовжив наносити йому удари. Один за одним. Я бачив, що той ледве дихає, та я просто не міг зупинитися. Я хотів щоб він припинив дихати.

– Досить… будь ласка, досить.. 

Хейзел стояла позаду мене і плакала, я зупинився.

– Хейзі.. чорт, – мої руки трусяться, мені страшно торкатися її.  

Вона плаче і намагається прикрити оголене тіло. Я зняв футболку і одягнув на неї. Дівчина обійняла мене.

– Тихо.. – обійняв у відповідь. – Підеш зі мною? – Я важко дихаю.

– Так, тільки не чіпай його більше… я не хочу втратити тебе через нього. – відповідає пошепки.

З легкістю підіймаю Хейзл на руки. 

– Тобі щось потрібно тут? 

– Ні. – Відповідає не думаючи. 

Ми спускаємось на перший поверх, Емілія зустрічає нас. 

– Хейзі, дитинко.. 

– Емі, збирай речі. 

Вона киває, витирає сльози і йде до кухні. 

– Тобі сильно боляче? – мені важко дивитися на її понівечене тіло. 

– Так, боляче. – сильніше обіймає мене за шию і притискається до мого тіла. 

Ми просто стоїмо між коридором та вітальнею в очікуванні Емі. 

– Я готова. 

Всі разом, ми сіли у таксі і покинули цей жахливий будинок. У жодному разі я не дозволю їм туди повернутися. 

Тільки через мій труп, Крузи.