Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Ранок. Евсун прокинулася з важкістю на серці. Вона не могла більше чекати й вирішила дізнатися правду. Вона пішла до лікаря. Чекати результатів було нестерпно, кожна хвилина здавалася вічністю.

Лікар подивився на неї з легкою посмішкою й сказав:

— Вітаю, ви вагітна.

Ці слова боляче вдарили Евсун. Вона відчувала, ніби світ навколо перевернувся. Її обпік страх, ненависть, розгубленість. Дитина… Від кого? Від того, кого вона ненавидить найбільше у своєму житті.

Вийшовши з лікарні, вона одразу вирушила до Зейнеп.

— Ти була у лікаря? — одразу запитала подруга.

Евсун мовчала кілька секунд, намагаючись зібратися з думками.

— Була.

— Підтвердилося?

— Зейнеп, що мені робити? — її голос тремтів.

— Скажи Еміру.

— Ні! Ні в якому разі! І ти нічого не кажи! — її очі наповнилися страхом.

Минуло три дні. Евсун більше не вагалася. Вона зробить аборт. Вона не дозволить, щоб це дитя зв’язувало її з Еміром на все життя.

Зейнеп дізналася про її рішення і, не гаючи часу, поїхала до Еміра.

— Еміре! — закричала вона, побачивши його.

— Ми знайомі? — холодно спитав він.

— Я подруга Евсун. Я знаю про все, що було між вами.

— Щось сталося? — його погляд затвердів.

— Евсун вагітна, — видихнула Зейнеп.

На мить Емір завмер, його обличчя залишилося незворушним, але в очах промайнув блиск.

— Що?..

— Вона хоче зробити аборт! Ти повинен щось зробити!

Його серце шалено закалатало.

— В якій лікарні?

Аварія

Евсун йшла до лікарні, заглиблена в свої думки, не помічаючи нічого навколо. В голові крутилися лише слова лікаря: “Ви вагітна”.

Раптом…

Гучний звук сигналу, різке гальмування, скрип шин по асфальту.

Удар.

Її тіло підкинуло в повітря і з силою впало на землю. Все потонуло в темряві.

Емір був неподалік і все це побачив. Його серце зупинилося на мить.

— Евсун!!! — закричав він, підбігаючи до неї.

Вона лежала у калюжі крові, не рухаючись. Він кинувся до неї, взяв на руки, тряс за плечі.

— Евсун, відкрий очі! Чуєш мене?!

Але вона не реагувала. Її тіло було холодним.

Кров… Занадто багато крові.

Він підняв її на руки і помчав до лікарні.

У лікарні

Час тягнувся, мов вічність. Емір ходив туди-сюди по коридору, стискаючи кулаки. Його серце розривалося від страху.

Нарешті лікар вийшов із операційної.

— Як вона? — кинувся до нього Емір.

Лікар зітхнув.

— Пацієнтка втратила багато крові. Ми зробили все можливе.

— Але вона буде жити?

— Можливо.

Емір зціпив зуби.

— Дитина?

Лікар подивився на нього з жалем.

— Ви запізнилися. Вона втратила дитину.

Світ навколо затремтів.

— Що?..

— І ще одне, — лікар вагався, але продовжив: — Вона більше не зможе мати дітей.

Ці слова вдарили його сильніше, ніж будь-який удар у житті. Відчай, біль, провина — все накрило його з головою.

Він сів на стілець, втупившись у порожнечу.

Він тільки що втратив своє дитя.

І, можливо, назавжди втратив жінку, яку кохав…