Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

— Іззі.

Вони вміли порозумітися шифрами.

Урсула вже приготувалася до допиту, але Сильвія просто кинула:

— Господи, а я й забула, що ти їздила в Лондон. Вернулася жива-здорова?

— Незаплямована, — життєрадісно відказала Урсула. — А ти, між іншим, знаєш, хто сказав «Великий прибуток — найкращий рецепт щастя, який я знаю»?

У Сильвії, як і в Іззі, ерудиція була непослідовна, але широка — на думку Сильвії, «це прикмета освіти, набутої з романів, а не школи».

— Остін, — без вагань відповіла Сильвія, — у «Менсфілд-парку». Вона вкладає ці слова в уста Мері Кроуфорд, яку на позір зневажає, але насправді припускаю, що мила тітонька Джейн і сама була тієї ж думки. Це ти до чого?

Урсула стенула плечима.

— Ні до чого.

— «Перш ніж потрапити до Менсфілда, я й уявити не могла, що сільський священик може мати амбіцію виплекати алею з живоплотом». Прекрасне читво. Мені завжди здавалося, що алея — прикмета певної породи осіб.

— Алея і в нас є, — сказав Г’ю, але Сильвія на нього не зважала і далі розповідала Урсулі:

— Тобі варто почитати Джейн Остін. Ти саме сягнула правильного віку.

Сильвія була якась піднесена, і її настрій химерно контрастував із печенею у потемнілому коричневому горщику, що досі стояла на столі, а на поверхні загусали білі калюжки жиру.

— Ви тільки погляньте, — сказала Сильвія. Її тон мінявся різко, як погода. — Стандарти всюди падають, навіть під нашим дахом.

Г’ю підніс брови, і перш ніж Сильвія встигла гукнути Бріджит, підвівся і відніс горщика на кухню. Їхня юна покоївка, Марджорі, уже не дуже і юна, нещодавно їх полишила, тож тепер тягар турботи про них ліг на плечі Бріджит і місіс Ґловер.

(«Наче ми так багато вимагаємо, — розсердилася Сильвія, коли Бріджит нагадала, що зарплату їй не підвищували ще з кінця війни. — Хай буде вдячна»).

*

Коли вони полягали — Урсула й Памела досі ділили тісну комірку на горищі (за словами Тедді, «як в’язні камеру»), — Памела спитала:

— А чому вона мене не запросила?

І оскільки це була Памела, питання звучало не ображено, а зі щирою цікавістю.

— Вона вважає мене цікавою.

Памела розсміялася:

— Вона навіть віндзорський суп місіс Ґловер вважає цікавим.

— Я пам’ятаю. Я не сприймаю це як комплімент.

— Це бо ти гарненька і розумна, — сказала Памела, — а я просто розумна.

— Це неправда, і ти це знаєш, — сказала Урсула, яка завжди гаряче заступалася за Памелу.

— Мене це не сприкрює.

— Вона сказала, що впише мене до наступної колонки, але я їй не вірю.

*

Переказуючи свої лондонські пригоди Памелі, Урсула оминула сцену, свідком якої стала, а Іззі нічого не помітила, бо саме рвучко розвертала машину перед «Коул-Хоул».

Із «Савою» вийшла пані у норковій шубі під руку з доволі елеґантним чоловіком. Її співрозмовник щось сказав, і вона безтурботно розсміялася, а тоді вивільнила руку, щоб знайти в сумочці гаманець і кинути жменю монет ветерану, який сидів на тротуарі. Ніг у солдата не було, він сидів на саморобному дерев’яному возику.

Урсула не раз бачила безногих чоловіків на таких пристроях перед вокзалом у Мерілебоні. Власне, що більше вона роззиралася лондонськими вулицями, то більше бачила людей без кінцівок.

Із «Савою» вибіг портьє і кинувся до безногого, який поспіхом метнувся геть, відштовхуючись руками від тротуару. Жінка, яка кинула жебракові гроші, дорікнула портьє — Урсула встигла розгледіти осуд на її гарненькому лиці, — але елеґантний пан обережно взяв її під руку й повів далі Стрендом. Прикметним у цій сцені був не зміст, а персонажі. Елеґантного пана Урсула раніше не бачила, а ось схвильована жінка була, безперечно, Сильвія. Навіть якби вона не впізнала маму, то впізнала б норкову шубу, яку Г’ю подарував тій на десяту річницю весілля. Далеченько її занесло від Джеррардс-Кросс.

— Ось так, — сказала Іззі, коли машину нарешті вдалося скерувати у потрібному напрямку, — дивись і вчись!

*

У наступній колонці Урсули, навіть вигаданої, справді не було і сліду. Натомість Іззі писала про те, яку свободу незаміжній жінці дарує «машинка». «Втіха відкритої дороги — не до порівняння із брудною пасткою омнібуса чи темними вулицями, де може причепитися незнайомець. За кермом „санбіму“ не треба тривожно озиратися через плече».

— Вона бачить світ у надто темних тонах, — сказала Памела. — Як ти думаєш, до неї справді чіплялися незнайомці?

— Та, мабуть, і не раз.

Іззі вже не набивалася Урсулі в подружки — власне, від неї не було ні слуху ні духу, доки вона не виринула на їхньому порозі на Різдво (запрошена, але неочікувана) і не заявила, що має «невеликий клопіт», після чого на годину закрилася у бурчальні з Г’ю, звідки вийшла майже присоромленою. Подарунків не привезла, цілий різдвяний обід тривожно копирсалася у їжі й безперервно курила.

— Річний прибуток: двадцять фунтів, — сказав Г’ю, коли Бріджит поставила на стіл просякнутий бренді пудинг. — Річні витрати: двадцять фунтів і шість пенсів, наслідок: горе.

— Та годі, — кинула Іззі й підхопилася, перш ніж Тедді підніс до пудинга сірник.

— Це з Діккенса, — пояснила Сильвія Урсулі.

— J’étais ип peu dérangée, — майже покаянно пояснила Іззі Урсулі наступного ранку. — Це все дурниці, просто трошки заплуталася.

Наступного року «санбім» зник, а адреса на Безіл-стрит змінилася на менш солідну у Свісс-коттедж (endroit ще прозаїчніший), а поза тим Іззі, без сумнівів, була як Іззі.

Грудень 1923 року

Джиммі застудився, тож Пеммі лишилася з ним удома робити прикраси з кришечок від молочних пляшок, а Урсула й Тедді пішли в сад шукати падуб. У гайку падуб ріс рясно, але туди брести і брести, а погода така погана, що вони намагалися скоротити час надворі. Місіс Ґловер, Бріджит і Сильвія застрягли на кухні — бранки пообідньої драми підготовки до Різдва.

— Гілки без ягід не рвіть, — наставляла їх Памела. — І не забудьте принести омелу.

Вони рушили з ножицями і Сильвіїними шкіряними садовими рукавицями напоготові, навчені болісними уроками попередніх різдвяних вилазок. Живопліт навколо саду після війни замінили на поступливішу бірючину, тож вони рушили до високого падуба в полі за дальнім кінцем алеї. Взагалі, після війни ця дільниця одомашнилася, набула чітких приміських рис. Сильвія примовляла, що незабаром село розповзеться і