Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

Айдас, сидячи на широкому підвіконні, видихнув і знову подивився у вікно. Він не міг приховати усмішку, яка вперто поверталася на його обличчя, навіть коли він намагався виглядати серйозним.

Селін вивчала його обличчя, прищурившись і хитро всміхаючись:

– Так-так-так… Всміхаєшся, як дурень, дивлячись у вікно. Не розумію, чому ти досі тут сидиш, просто поїдь до неї… – Селін наче насміхалася, але на останніх словах звучала серйозно.

– Що? Що ти знаєш? – Айдас зиркнув на сестру з підозрою, намагаючись сховати свою усмішку «дурня».

– О, я вгадала! Нічого собі, не дарма перечитала всі романи в бібліотеці свекрухи. Хто вона, Айдасе? 

– Вона неймовірна… Я певен, вона тобі дуже сподобається… Я думаю, це змінить усіх нас – всю нашу сімейку. 

Безглузду та жорстоку сімейку.

– Тобто? – Селін ледве не підскочила. – Айдасе, що?! Змінить нас усіх? Хто вона? Про що ти?!

Айдас підвівся, обережно взявши тростину, яку тримав поряд.

– Я нічого тобі не скажу.

– То не сиди такий тут! Їдь до неї! Але я не обіцяю не шпигувати.

– Ти ж не водиш авто. 

– Я готова залізти в багажник! Їдь до неї, не сиди вдома такий замріяний.

– На жаль, кожна наша з нею зустріч – катастрофа. 

«Крім останньої», – подумки радів. 

Хоч вона й була проти поцілунку, зате тепер Мія точно розумітиме його почуття, про які Айдас навіть собі не міг зізнатися.

О Небеса.

І поцілувати її… Такого він ще ніколи не відчував.

На мить чоловік знову не зміг стримати усмішку, нахиливши голову та прикривши рот долонею, наче Селін цього не помітить. 

– Ти… закохався?

– Якщо я скажу, то ти не скажеш про це Кларіссі? Вона, здається, байдужа до тем любові… 

– Ми з нею не говоримо про стосунки, її максимум це розповісти, як її втомив чоловік. Я не розповідала їй навіть про те, що хотіла би знайти свою споріднену душу – вона не зрозуміє.

– Так… 

– Гаразд. То ти закохався? 

– Так, здається… Так, – сказати це вголос здалося Айдасу якимось магічним звільненням. 

Його серце, яке вже довгий час наче замкнене у клітці, раптом стало легшим. 

Після того поцілунку, коли Мія залишила ресторан, він довго сидів на місці, відчуваючи, як усі емоції, що накопичувалися всередині, нарешті виходять назовні. Офіціант схопив меню в руки, у паніці обмахуючи ним зомлілого гостя, але Айдас не реагував. Він не помічав навіть власного ціпка в кутку, не готовий підвестися, – усе стало туманом перед очима.

Коли біль в грудях почав відступати, чоловік усвідомив, що цей поцілунок змінив усе. Це був не просто порив – це був момент, який подарував йому більше емоцій, ніж усі найкращі події його життя разом узяті.

І Мія… Така чарівна та чуттєва… 

І щойно Айдасу стало краще, він схопив офіціанта за жилетку обома руками, вигукнувши: «Боже мій, ця жінка! Вона вбиває мене!»

«Це через неї Вам, пане, стало так погано? Вона кинула Вас? Я співчуваю Вам! Але ресторану пора зачинятися, вже третя година ночі!» – стурбовано та налякано протараторив офіціант, на що Айдас засміявся. 

Засміявся щиро, як він і умів. З усмішкою, яка вабить і закохує. 

Відтоді Айдасу було лиш одне на думці: ні, вона не кинула його, вона втекла так само, як і завжди, щоб наступна їхня зустріч стала ще більше близькою.

І він не втратить її.

Оговтавшись від спогаду, чоловік знову поглянув на сестру:

– Сестро, я поїду в місто, нікому не кажи, де я. Будь ласка? 

– Гаразд, їдь до неї, – Селін була в такому захваті, що ледве не пищала, все метушилася довкола, допомагаючи брату зібратися, бо теж вірила, що той травмував ногу, тому й прихворів, потребував допомоги. 

Айдас змахнув з себе пісок сумнівів, сідаючи в авто. Різкий біль в грудях нагадував про себе, але чоловік не звертав на нього уваги. Мотор завівся з низьким гуркотом, і, спрямувавши машину в напрямку міста, Айдас відчув прилив сили. 

«Я все виправлю, чорт забирай», – подумав, стискаючи кермо так, що пальці побіліли.

Невже він буде й далі жити за правилами родини, яка ніколи не знала, що таке справжнє кохання? П-пхе, вони можуть думати, що хочуть. Їхня думка більше не мала значення. 

«Якщо я не зроблю цього, то помру».

Що гірше: померти від нереалізованого кохання чи посваритися зі своїм жорстким родом? Ще до вчорашнього вечора вибір був очевидний – краще померти, ніж конфліктувати з родиною. Але він не збирався вмирати. Він заставить їх полюбити Мію, навіть якщо доведеться діяти проти всіх правил.

І доб’ється кохання Мії.

Вона відчуватиме те ж, що й він, коли цілує її…