Читати книгу - "Позашлюбна дитина генерального, Ірина Романовська"

— Уявляєш, Яно? Цілий місяць минув! Мені здається, такої довгої перерви між зустрічами в нас ще не було.

Нашу ледь розпочату розмову перериває офіціант, що підходить до столика:

— Добрий вечір, пані! Що бажаєте замовити?

— Пасту з креветками, будь ласка, — обирає подруга. — і матчу.

Я хочу сьогодні нормально поїсти, тому прошу принести мені вибраний за барвистим малюнком суп, запечену картоплю та індичку з грушами.

— А ще, будь ласка, ось цей напій, — тицяю пальцем у меню, — І одразу подвійну порцію.

— Нічого собі, — здивовано зиркає на мене подруга. — А що за привід? Може не варто одразу два брати? — Юля дивиться на мене так, ніби вперше в житті бачить. — Що сталося, Яно?

— І принесіть усе якомога швидше. Я голодна, мов вовк.

Широко посміхнувшись, офіціант погоджується передати шеф-кухарю мої побажання.

— Значить справді розмова буде довгою? — уточнює Юля, щойно ми знову лишаємося вдвох.

— Дуже. Але про мене поговоримо трохи згодом. Спочатку я із задоволенням послухаю розповідь про того чарівного принца. Що допоміг моїй чарівній подружці пережити найдовший переліт в її житті.

— Ой, та що там розповідати. Олексій — пластичний хірург, йому сорок один рік. Розлучений. Летів з якоїсь профільної конференції. Слово за слово і ми проговорили практично весь політ, ще й у Стамбулі три години разом чекали на пересадку. Чоловік мені так сподобався, що я тепер роздумую над тим, аби записатися до нього в клініку на консультацію. — Юля кладе руки на груди та починає поправляти через плаття свій бюстгальтер, не зважаючи на те, де ми знаходимося. — Хочу порадитися з ним з приводу своїх грудей.

— А що з ними? — перепитую я занепокоєно. Мої очі прикипають до  декольте подруги. Об'ємна двійка, що ідеально пасує до її невисокого зросту і стрункої талії.

— Мені здається, вони дещо обвисли, — ділиться Юля.

— Ніколи не думала, що ти таке скажеш. Здається, мені буде потрібна не одна склянка коктейлю.

Споглядаючи за моїм спантеличеним обличчям, подруга раптом починає голосно реготати.

— Блін, Яно, ти б бачила своє лице. Ну не можна ж так вірити кожному слову, навіть моєму. Попий водички, люба, ти вся зблідла. Чого ти така знервована? Я пожартувала щодо грудей. Я просто міркую над тим, як зустрітися з Олексієм ще раз, якщо він за кілька днів мені не передзвонить. Такий екземпляр я не можу так просто відпустити.

Так, Юля має рацію. Мені терміново треба виговоритись.

Офіціант якраз вчасно приносить наші замовлення.

— Я зустріла Олега, — ділюся одразу головною новиною, сил терпіти вже немає.