Читати книгу - "Гра в кота і мишу, Ніка Сасс"

Прокинувшись вранці, я не стала будити Микиту, натомість зробила йому легкий сніданок і поїхала додому, а потім на лекціі. Як з’ясувалось, поки мене не було вдома, приходив Льоня і дуже здивувася, чому це мене немає. А потім ще бабуся промовилась, що я у Ніка залишилась, а він це почув. Мама каже, що він дуже розлютився і пішов. А я згадала, що вночі чула сигнал про нове повідомлення, та тоді я вже поринала у сон і не стала читати. Коли ж я відкрила його, мені стало погано.

«Ну ти і шльондра, Мія. Брехлива, лицемірна ПОВІЯ!»

Я була в шоці. Як він міг таке написати? Першим поштовхом було - зателефонувати, але мені було так неприємно і образливо, що я вирішила написати.

«Льоня, навіщо ти таке написав? Давай поговоримо»

«Чекай ввечері» - Відповів він. Коли я повертаюсь після пар, Леонід чекає мене біля під’їзду на лавці. Судячи по червоним очам і блукаючому погляду, він напідпитку.

- Ну привіт. - Промовляє крізь зуби.

- Привіт. - Відповідаю я. - Я була у Микити, даруй, що саме так дізнався, просто так склалися обставини. Йому була потрібна дружня підтримка.

- Досить! І тому ти цілісіньку ніч його «підтримувала»? - Промовляє глузливо.

- Так, тому що ми з ним друзі. - Відповідаю якомога спокійніше.

- Припини брехати! Мені він одразу не сподобався. І ця ваша «дружба» - все лайно! Ти брехуха, Мія! Просто зізнайся, що спиш із ним, а мене просто тримаєш при собі, як вірного песика! - Із люттю промовляє.

- Ти про що? Це якась нісенітниця! Між нами з Микитою нічого немає! - Тепер вже я виходжу із себе.

- Так, тепер я розумію, чому ти мене динаміла, просто тр*****ся з ним за моєю спиною. Мабуть ще й смієтесь над дурним Льончиком. - З цими словами він хапає мене за зап’ясток і тягне до себе. Я скрикую від болю.

- Відпусти! Мені боляче. Льоня! - Обурююсь.

- Мія? Льоня? Що відбувається? - Промовляє мама, яка щойно підійшла, злякано. 

- Все нормально, Віра Павлівна, ми просто розмовляємо. - Відповідає хлопець, язиком, що трохи плутається, і забирає від мене руки.

- Льоня, мені здається, ти не зовсім при тямі, тож іди додому, поговорите іншим разом. - Потім мама розвертається до мене і простягає руку. - Мія, ідемо.

Ми заходимо до під’їзду, потім вже додому. Мама заварює нам обом ромашковий чай і я їй все розповідаю.

- А здавався таким гарним хлопцем. Але ти не засмучуйся, Міюш. - Промовляє бабуся.

- Мені просто образливо, що він таке про мене подумав. - Відповідаю з сумом.

Наступного дня Льоня зустрічає мене з квітами після лекцій. Просить пробачення і я йому пробачаю. Але все одно залишається у душі неприємний присмак. Тому кажу йому про те, що мені потрібен час і він погоджується. Микиті взагалі про це нічого не кажу, знаючи його запальний характер, то нічим добрим би це не скінчилося. А в нього і так зараз багато своїх проблем.

Візуалізацію Леоніда і Віолети можна побачити у моєму блозі.

Гарного мирного дня усім!

Ваша Ніка