BooksUkraine.com » Детективи » Наприкінці приходить смерть 📚 - Українською

Читати книгу - "Наприкінці приходить смерть"

151
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Наприкінці приходить смерть" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 51
Перейти на сторінку:
щоб мені нашкодити. Коли я був малим, він погрожував мені. На полі він давав мені найпринизливіші й найдитячіші завдання. Він часто смівся й глузував із мене. І коли мій батько хотів зробити мене своїм офіційним помічником разом з іншими братами, саме Собек відмовив його від цього.

– Чому ти вважаєш, що то був Собек? – різко запитала Іса.

– Камені так сказав.

– Камені? – бабуся звела брови, відсунула набік перуку і почухала голову. Невже Камені? А оце вже цікаво.

– Камені сказав, що чув це від Генет, а хто не погодиться – Генет завжди все знає.

– Хай там як, – сухо промовила Іса, – цього разу Генет помилилася. Безсумнівно, Собек та Яхмос теж вважали, що ти замолодий для того, щоб вести справи разом із батьком, але саме я, так, я відмовила його від того, щоб включати тебе в угоду.

– Ти, бабусю? – Хлопець витріщився на неї зі щирим здивуванням. Його обличчя перетворилося на сердиту гримасу, квіточка випала з рота. – Нащо ти це зробила? Тебе це взагалі не стосується!

– Справи моєї родини мене стосуються.

– І батько тебе послухав?

– Одразу – ні, – сухо відказала стара. – Але я дечого навчу тебе, мій любий онучку. Жінки не діють прямо. Вони вчаться (якщо не народилися з цим умінням) грати на слабкостях чоловіків. Певно, ти пригадуєш, я відправила до вас Генет із гральною дошкою ввечері, коли спека вже спала.

– Пригадую. Ми з батьком грали тоді вдвох. І що з того?

– А те, що ви зіграли тричі. І щоразу ти, як вправніший гравець, брав гору.

– Так.

– От і все, – мовила Іса, заплющуючи очі. – Твій батько, як і всі погані гравці, не любить програвати. Програвати такому юному хлопцеві – ще гірше. Тож він пригадав мої слова й вирішив, що ти однозначно ще замолодий для партнерства.

Якусь мить Іпі уважно роздивлявся її. Потім розсміявся – і сміх той був якийсь недобрий.

– А ти розумна, Ісо, – сказав він. – Так, можливо, стара, а проте розумна. Ми з тобою точно – мозок родини. Перша гра за тобою. Та от побачиш – у другій переможу я. Тож стережися, бабусю.

– Так і робитиму, – відказала стара. – І своєю чергою скажу тобі – ти теж стережися. Один із твоїх братів помер, а інший ледве врятувався. Ти теж син свого батька, і тебе може спіткати така сама доля.

Онук зневажливо розсміявся.

– Цього я можу не боятися.

– Чому ж? Ти теж ображав Нофрет, погрожував їй.

– Нофрет! – Іпі не приховував презирства.

– Що ти задумав? – вимогливо запитала Іса.

– В мене теж є ідеї, бабусю. І я з упевненістю заявляю – Нофрет із її магією мене не хвилює. Хай собі робить, що хоче.

За спиною в нього почувся пронизливий крик, і до покою, лементуючи, вбігла Генет.

– Дурне дитя, необачне дитя. Хіба ж можна ображати мертвих! Після всього того, що вона вже заподіяла нам! І не носить жодного амулета для захисту!

– Захисту? Я сам себе захищу. Геть з дороги, Генет. Мені треба працювати. Ці ліниві землероби зараз дізнаються, що таке справжній господар. – Відштовхнувши Генет, Іпі покрокував геть із покою.

Іса обірвала стогони і скімлення служниці.

– Слухай мене, Генет, і годі голосити про Іпі. Можливо, він знає, що робить, можливо – ні. Поводиться він дуже дивно. Скажи тільки, ти говорила Камені, що це Собек переконав Імхотепа не включати Іпі в угоду?

Генет, як завжди, заскиглила:

– У мене стільки справ, стільки справ, хіба я можу марнувати час на те, щоб бігати поміж людей і щось їм розказувати. Хіба в мене є час доповідати щось Камені? Та я взагалі ніколи не говорю з ним, хіба що він звертається до мене першим. Він приємний у спілкуванні, ти, Ісо, і сама не можеш з цим не погодитися – і не лише я так вважаю, о ні! І якщо молодій удові захочеться узяти новий шлюб… ну, їм зазвичай подобаються вродливі молоді чоловіки… хоча й не знаю, що на це сказав би Імхотеп. Зрештою, Камені лише молодший писар.

– Яка різниця, хто там цей Камені. Ти говорила йому, що Собек проти того, щоб Іпі включали до угоди, чи ні?

– Взагалі-то, Ісо, я не пам’ятаю, говорила я таке чи ні. Я не ходжу і не доповідаю людям. Щось почула там чи тут… Та ти й сама знаєш, що казав Собек, та і Яхмос казав – хоч, звісно, і не так гучно, і не так часто – мовляв, Іпі ще хлопчик і так не годиться. І я так думаю, Камені міг і сам це почути, а не від мене. Я взагалі-то не пліткую, але зрештою, язик існує для того, щоб говорити, та і я не глухоніма.

– Ага, оце вже точно, – відказала Іса. – Часом, Генет, язик може бути зброєю. І якщо язика не притримати, це може призвести до смерті. І не одної. Сподіваюся, твої слова, Генет, не мали таких наслідків.

– Та що ти таке кажеш, Ісо? Що ти собі думаєш? Я нікому не сказала нічого такого, чого не сказала б решті світу! Я така віддана вашій родині, що ладна померти за будь-кого з вас. Ох, як же ви недооцінюєте вірність Генет. Я пообіцяла матері цих дітей…

– Ха, – кинула Іса, перериваючи її, – ось і моя очеретяна вівсянка з пореєм та селерою. Пахне надзвичайно, приготована як слід. Якщо вже ти така віддана, Генет, то, може, з’їси шматочок – раптом страву отруїли.

– Ісо! – заверещала служниця. – Отруїли? Та як ти можеш казати таке? Це ж страва з нашої кухні.

– Ну, – відказала стара. – Хтось мусить її спробувати – просто про всяк випадок. І краще, якщо це будеш ти, якщо вже тобі так хочеться померти за когось із родини. Не думаю, що ця втрата буде для нас болісною. Давай, Генет. Дивися, яка вона жирненька, смачненька й соковита. Ні, дякую, я не хочу втрачати свою маленьку рабиню. Вона молода й весела. А твої найкращі дні минули, Генет, тож якщо з тобою щось трапиться, це не матиме аж такого значення. А тепер, відкрий рота… Неперевершено, чи не так? Щось ти позеленіла. Не сподобався мій жарт? Закладаюся, що ні. Ха-ха, хе-хе.

Іса затремтіла від сміху, але раптом взявши себе в руки, почала жадібно поглинати улюблену страву.

Розділ шістнадцятий. Літо: місяць

1 ... 30 31 32 ... 51
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наприкінці приходить смерть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наприкінці приходить смерть"