Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Та перестань, — хмикнула. — Чому ти обрав саме Київ? І взагалі, як тебе допустили до переведення під час вже навчального року? Які в тебе вподобання?

— Ого. Так відразу багато запитань. Я прямо не знаю, із чого розпочати.

Навігатор показав, що вони вже приїхали. Знайшовши вільне місце, Дем припаркувався й, поглянувши на дівчину, сказав:

— У нас ще буде час із тобою про все поговорити, про все, що ти хочеш дізнатися.

— Про все? — вигнула брови. — Гаразд.

Дем’ян, енергетично закрившись від неї, застосував магію, і Міра, намагаючись відчинити двері, стиснула кулачки. Обернувшись, запитала:

— Вирішив вже здійснити своє попередження?

Дем хмикнув. Її грудна клітка швидко підіймалася вверх-вниз. Хлопець, підсунувшись ближче до неї, схилився й, повернувши голову та дивлячись їй прямо у вічі, відчинив дверцята.

— Будь ласка, принцесо!

Варто їм було вийти з автівки та направитися у сторону пішохідного мосту, як за ними попрямував чоловік. Накинувши на голову капюшон, з’єднався з потоком людей.

Мирослава й Дем’ян ступили на скляний пішохідний міст. Дем, озирнувшись, опустив голову й широко відкрив очі. Міра, спостерігаючи за реакцією хлопця, всміхнулася.

— Міст… надійний?

Мирослава, розвівши руками, підстрибнула. Дем’ян, спохватившись, схопив її за руку, і дівчина, засміявшись, промовила:

— Якщо ти помітив, то на мосту облаштовані оглядові майданчики зі скляними вставками в підлозі. Звідси відкривається захоплююча панорама міста, Дніпра та Арки Свободи українського народу. Пішохідний міст вважається одним із кращих місць для зустрічі світанків та заходів сонця у столиці. Він не лише надійний, але й вважається одним із символів незламності українців. У народі говорять, якщо міст вистояв, то вистоїш і ти. Оглянься! Що ти бачиш?

Дем’ян, зітхнувши та не відпускаючи її руку, сказав:

— Людей, малечу, які їздять на велосипедах. Краєвид міста. Утім, я б краще дивився лише на тебе.

Мирослава округлила очі й, кивнувши та відчувши збентеження від його слів, запитала:

— Ти завжди такий… відвертий?

— Тепер ти знаєш трішки більше про мене! — підморгнув і додав: — Я готовий слухати продовження історії про міст.

— Знову знущаєшся, — удала, що образилася. Утім, не втримавши смішок, засміялась.

— Навіть і не думав, — вказівним пальцем торкнувся кінчика її носа.

Пройшовши кілька метрів, продовжуючи триматися за руки з Дем’яном, Міра, поглянувши на нього, хитро всміхнулася й додала:

— Якщо тобі не комфортно тут перебувати, пішли далі. Міст з’єднує два парки Києва. Парк Хрещатий — це відокремлені алеї та затишні сквери, а парк Володимирська гірка — це великі зелені території та чудові місця для відпочинку.

— Якщо ти подумала, що я боюся висоти, — зупинився Дем’ян, — то це не так.

— Знайшов привід не тримати дистанцію? — хмикнула Мирослава.

— Знайшов, — кивнув Дем. — І бачу, що ти не проти.

Міра захитала головою, утім, долоню з його руки не забрала. Перевівши подих, промовила:

— Мені тяжко тебе зрозуміти, Дем’яне. Спочатку ти показав свою негативну сторону, утім, лише за два дні став іншим: милим і турботливим, і таким... — Мирослава запнулася, утім, зрештою вирішила сказати правду: — Рідним. І я задаюся питанням, де саме криється підступ?

— Люди можуть змінюватися, Мирославо, — легко провівши пальцями по її щоці, сказав. — Дати їм лише шанс, і вони покажуть свій інший бік, а саме той, що, на перший погляд, зачинений за сімома замками, той, котрий вважаться недоступним. І відкрити його дано не всім.

— Не думала, що ти можеш бути таким мислителем. Однак не всі люди заслуговують на другий шанс. Інколи брехня завдає більш глибокі рани, ніж можна думати.

Дем’ян зітхнув, адже зрозумів, чому Мирослава сказала ці слова. Не даремно вона вирішила сьогодні перевірити його магією. Озирнувшись, щоб перевести тему розмову, запитав:

— Скляний міст має зигзагоподібну форму? Чи це мені здається?

— Не здається. Саме така форма мосту надає можливості відвідувачам насолоджуватися безліччю видів на місто. Знаходячись тут, ти відчуваєш свободу та легкість. — Озирнувшись довкола, тихо додала: — І здається, що всі проблеми — це лише міраж.

Дем’ян, помітивши на мосту чоловіка, який слідкував за ними ще біля будинку, обережно поклав руку на спину Міри й легко підштовхнув її. Дівчина, відчуваючи чиїсь пильний погляд, різко зупинилася й озирнулася.

— Що не так? — запитав Дем’ян.

Мирослава захитала головою й прошепотіла:

— Нічого… просто… здалося. Ходімо.

Дем’ян запропонував повернутися до машини й поїхати в кав’ярню. Міра, поглянувши на хлопця, легко всміхнулася й кивнула. Обійнявши її за плече, він притиснув до себе та поцілував у верхівку.

— Мабуть, тримати дистанцію — це не про тебе, — сказала й вщипнула його за бік.