Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Діана нахилилася, щоб взяти книгу, проте Майк встиг перехопити її першим.

― Не віддам! Я ще недочитав.

Обличчя Діани спершу побіліло, а потім почало стрімко червоніти. Вона зараз була схожою на чайник, який невдовзі мав кинутись у свист.

Раптом Діана наблизилася до його лиця. Її волосся перекривало половину обличчя. Майкові так і хотілося прибрати ці локони й узріти у всій красі люті оченята.

― Ти її, взагалі-то, не читав, а на мене витріщався, ― процідила приглушеним від злості голосом вона.

Тепер Майк розумів, чому Зимні постійно намагалися затикати рот Єдиним своїми вустами: дратують до безумства!

― Боляче треба. ― Майк підняв книгу над головою.

― У дитинстві не награвся? ― пирснула Діана.

― Якщо тобі так треба конкретно ця книга, то дістань.

Вона здмухнула волосся з лоба, похитала головою й розвернулася на носочках. Так і стояла, повернута спиною, а потім різко розвернулася назад, грізно стискаючи кулаки:

― Знаєш, ти мене вже дико дістав за сьогодні! Або ти боягуз, або прикидаєшся.

― Говори та не заговорюйся, мала.

У декілька швидких кроків Діана підійшла до нього й нахилилася занадто близько. Так близько, що Майк відчув її запах ― солодкавий бузковий аромат із силою вдарився об його нейронні імпульси. Мозок ледве не зірвався.

Захоплений зненацька, він відсахнувся. Діана з легкістю вирвала книгу.

― Отак-от і відразу треба було, нащо ці ігри…

― Щоб тобі життя медом не здавалося, ― вичавив із себе він.

― Та що ти взагалі знаєш про моє життя, га?!

― Я багато що про тебе знаю, Єдино.

― Ага, так багато, що тримаєш язика за зубами. Набрид вже!

― Ну то вали звідси. ― Майк відкинувся на диван, поклавши руки за голову.

Діанина сміливість граничила з божевіллям. Будь-яка інша дівчина вже п’ятами накивала від його паскудної манери поведінки, а вона ― ні. Навпаки. Замість того, щоб піти, замахнулася своїм маленьким, як у котика, кулачком. Майкові не хотілося перевіряти, куди вона там поривалася стукнути. Він у цей момент геть зовсім не думав. Зловив її за кисть і повалив на диван.

― Помста, ― прохрипів він, дивлячись в її обурені очі.

І хто взагалі додумався розмістити такі зручні дивани в бібліотеці? Та ще й створити атмосферу напівмороку... За освітлення правили ж тільки світильники на стіні, які ледь палахкотіли.

― Ти холодний…

― А ти гаряча. Тебе більше нічого не хвилює?

Насправді Майк розумів, про що вона говорить. Його температура тіла нижча за її на цілих два градуси. Не дивно, що його доторки видаються їй крижаними.

― Псих неадекватний! ― Вона намагалася вирватись. Майк ще сильніше стиснув її кисть, яка була зовсім крихітною. Здавалося, міцніше здавиш і поламаєш. ― Тут повсюди камери.

― Я їх відключу…

«Бовдуре, що ти несеш?»

Майкові і в голову не приходило створювати такі інтимні ситуації між ними. Відстань і ще раз відстань! А відчувати її тепле тіло під собою ― це вже самогубство.

― Це можна вважати твоїм дозволом? ― крізь ненормальний шум у скронях почулося йому.

― Дозволом? ― перепитав він, сподіваючись, що голос не став сиплим.

Майк ловив очима кожен фрагмент її лиця. Обличчя сердечком, обрамлене сплутаними локонами. На лобі складки від напруження. Щоки геть покрасніли. Очі такі ж великі, як і колись, але чомусь в них зовсім немає паніки.

― Не пам’ятаєш свої ж слова? А кажеш, що все знаєш, ну-ну, ― захитала головою вона.

― Якщо ти про дозвіл наблизитися до мене, то навіть не мрій.

Мимоволі погляд Майка опустився на губи. Він вмить перестав будь-що чути. Прокльони, якими Діана почала його осипати, залишилися поза кадром. Тільки лінії яскраво-червоних пухлих вуст. Він навіть міг побачити всі тріщинки на них.

Дихати ставало все складніше, як під час панічних атак. Але тоді по його хребті не пробігаються блискавичні імпульси!

Чи вродлива Єдина? Отак! Не помічати цього було б самообманом. Диявол-спокусник-Ден! Наговорив усілякого, а Майкові тепер переварюй.

Та він ніби вперше в житті дівчину зустрів. У цей момент вона була для нього як восьме чудо світу. 

Очі опустилися на шию. Шкіра була білою, неначе фарфор. Сонні артерії дико пульсували, переганяючи кров.

Чітко окреслені ключиці. Можна порізатися, якщо доторкнутися.

«Не будіть в мені любові», ― сказано в одній книзі. Прибити Дена мало!

Зненацька Діана замовкла.

― М-м-м, ти щось казала? ― Він впився очима в її очі. Краще б цього не робив. Темрява заполонила блакитну райдужку. Його очі зараз такі самі? Чорт!

Діана чомусь захихотіла. У цьому смішкові вчулись нотки істерії.