Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Тобі зараз смішно? Поділись, разом посміємося, ― сказав він все-таки трішки хриплим голосом.

― Просто… ― посміхнулася вона, демонструючи ямочки на щоках. ― Ще скажи: «Це шкіра вбивці, Белло!» ― і цей день буде незабутнім.

― Що? Ти про що? ― Ця дівчина зовсім збила його з пантелику.

Діана скористалася моментом: вирвалася з ланцюгів його рук і відштовхнула від себе. Майк вдарився об бильце дивана, там і застиг, ніби в куток загнаний. Діана вмостилася поруч.

― Так і чую, як ти говориш: «Це шкіра вбивці, Белло!».

― Не розумію, про що ти…

― З якої ти планети? Ти міг не бачити цей фільм, але ти маєш знати, про що він. Це ж культова фраза!

І тут до Майка почало доходити. Колись Дафні пищала від захвату після перегляду якогось там фільму. Говорила, що в ньому персонажі-вампіри от точно як Зимні. «Вам тільки хайлайтером обіллятися, точно будете, як вони», ― говорила вона.

― Ти хочеш сказати, що я ― це…

― Ні. Ти просто схожий на того «гарбузера» Едварда Каллена.

― І чим же?.. Почекай, «гарбузера»? ― Ця дівчина говорить занадто туманними фразами.

Діана закотила очі.

― «Гарбузер» ― це «аб’юзер». Це слово хоч зрозуміле?

Майк кивнув. Він напружився.

― Гаразд, ― застукотіла пальцями по підборіддю вона. ― Чим же ти схожий на Каллена? Перш за все фразочками типу «Тримайся від мене подалі» і в такому дусі. Я сподіваюся, ти мені все-таки даси адекватне пояснення своїм діям.

― Ага…

― Прозвучало якось непереконливо.

― Я все поясню, просто все не так просто, як здається на перший погляд.

― Добре. ― Діана прикрила повіки. ― Ловлю на слові.

― Далі?.. ― Ним охопила цікавість. Він спостерігав за нею цілий день і бачив: Діана робила те саме. Що ж вона такого дивного помітила в його поведінці?

― Ну, ти блідий як смерть.

― А сама не така?

― Я хоч часом червонію, на відміну від декого!

― Гар-р-разд, не кип’ятись. Наступний доказ.

― Незвичного кольору очі, а ще вуста якісь занадто червоні, немов перестигла вишня. І ти можеш кам’яніти якось дивно, пильно дивлячись в одну точку. Та ще й відчуття таке, ніби ти в цей момент абсолютно не дихаєш. У тебе феноменальна пам’ять. У твоїй голові зберігається те, що інші учні вже давно забули. У тебе там вбудована якась флешка, чи що? Собі також таку хочу…

― Секрет у безперервних роках навчання, балда.

Діана нахмурилася, але продовжила:

― А ще в їдальні ти дивився на мене, як на здобич якусь, не кліпаючи. І ти якось чудакувато, ― вона захихотіла, ― переставляв стакан із водою. Ось так, трьома пальцями.

Майк навіть не знав, що на таке відповісти.

― А ще ти… ― продовжила Діана. Втім, вона махнула рукою. ― Забудь.

Чомусь вона почервоніла ще більше.

― Ото понадивлюєтеся своїх любовних романчиків, а потім… ― збився він.

Мить розсікло ніяковіння. Десь почувся стукіт годинника, що розбивав тишу на дрібні шматочки.

Тим часом Діана взяла в руки книгу, укрила ноги пледом, затишно вкуталася ним і почала читати. Сама безтурботність.

Майк зазирнув на сторінку ― там картинка з Орфеєм та Еврідікою.

― Чому ти вибрала для читання саме цей міф? Дурнувата історія любові.

― Чому відразу дурнувата? ― зміряла його поглядом Діана.

― А що в ній хорошого? Орфей пішов за коханою в самісіньке пекло. Гаразд, це благородний вчинок, але…

― Він не міг без неї жити.

Майк криво посміхнувся:

― Чому ж тобі він озирнувся? Якщо так сильно кохав Еврідіку, чому не дійшов до кінця?

― Щастя очі засліпило.

― Ага. Чи він попросту слабкодухий. Дотерпіти не міг. Провалив випробування наш герой. Усьому свій час. Є час подвиги вершити, а є час для любові. Угу. Усьому свій час, Діано. ― Вони зустрілися поглядами. Втім, Діана швидко повернулася до книги, але почала читати вже іншу історію.

І тут Майкові стрельнуло запитати те, що його самого здивувало:

― У тебе щось було з Денисом?

Діана закліпала очима, здивовано піднімаючи брови.

― Це ще що за питаннячко?

― Просто дай відповідь.

― Ти на мої не відповідаєш, чому ж тоді я повинна твої питання поважати?

― Добре, ― просичав Майк. ― Я відповім на одне твоє питання, а ти на моє. Так піде? ― Діана кивнула, шарпаючи плед. ― Я чекаю.

― Ну, як виглядали мої батьки? ― Її голос злегка тремтів.

Тепер настала Майкова черга кліпати очима. Як вона могла забути ТАКЕ? Майк нутрощами чув: тут не обійшлося без чийогось втручання.