Читати книгу - "Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB"

Дівчина розкрила плащ м’ятного кольору...

До світлої та ніжної жіночої шкіри було приколото щонайменше півсотні скріпок.

Бастьєн уважно розглядав кожну мітку. Його зіниці звузилися, брови насупилися, куточки рота ледь помітно опустилися. До деяких позначок він зовсім невагомо доторкнувся рукою.

 – Як так? – беззвучно видихнув приголомшений співрозмовник.

Очі дівчини наповнилися сльозами.

 – Їх можна зняти? – поцікавився молодий чоловік.

Пейперкліп застебнула плащ.

 – Якщо їх просто відкріпити, вони знову з’являться на тому ж місці. Від відчаю, думок про безвихідь. Та одного разу я випадково помітила, що вони зникають від хорошого. Виявляється, темряву потрібно лікувати світлом. Вони немов насильно змушують мене бачити добру сторону існування. Щоб я своїм прикладом постійно доводила самій собі, що в житті є це «хороше». Наприклад, я знаю, як погано і важко бути самій. Тому я, розрізняючи кольори людей, знаходжу їм близьку людину. Так, люди одного кольору – споріднені душі. Або навпаки, людині темних сумних тонів дуже-дуже потрібна світла людина. Зазвичай, вони закохуються і скріплюють свої стосунки узами шлюбу. Та навіть якщо вони не створять сім’ю в майбутньому або не одружаться, все одно завжди будуть одне в одного. І це вже прекрасно. Я хочу робити більше добрих вчинків, але тривог і страхів так багато, що скріпок з’являється більше, ніж зникає.

 – Це неймовірно. Навіть уявити ніколи не міг, що таке буває, – гість був розчуленим.

 – Хочете малинового чаю? Я спеціально для вас купила малини.

 – Хочу.

Гостинна господиня попрямувала до плити, але Бастьєн спіймав її в обійми. Просто стояв і тримав дивовижну особу в кільці своїх теплих рук. Довго. Дуже довго. Поки їх так застав світанок. І, напевно, побачивши це, зрадів, бо якесь вже дуже променисте прокинулося сонце. 

 – Ви казали, що хочете чаю, – нагадала після такої тривалої тиші Пейперкліп.

 – А тепер я хочу бути вашим «наметом-простирадлом».

Найближчим похмурим ранком постачальник квітів і непримітна особа сиділи серед коробок зі строкатими рослинами у кузові вантажівки і, звісивши ноги, дегустували дві хмаринки солодкої вати.

 – Ось ви радили дивитися фільми і читати книжки. Учора мій сусід зверху увімкнув телевізор так голосно, що я чула всю інформацію з передачі.

 – Судячи з тону вашого голосу, це погано.

 – Жахливо!

 – І про що ви дізналися із підслуханої передачі?

 – Ви знаєте, як багато видів вірусів і хвороботворних мікробів на планеті?

 – Кожного не перераховував. А що? Хтось із них загубився? Або щось трапилося з обліковим списком?

 – Мене завжди лякало і засмучувало те, що люди хворіють на інфекційні хвороби. Особливо, коли це цілі епідемії. Якщо, наприклад, зі мною поділилися своїми переживаннями щодо спалаху якогось захворювання знайомі або сусіди, які стежать за новинами у світі, то потім мені завжди страшно навіть виходити на вулицю. Я сиділа б під ліжком не один день із відчуттям приреченості та неминучості. Але на щастя, у мене багато щоденних справ. Суть не в цьому. Я завжди думала, що з’являється дедалі більше різноманітних захворювань, тому що ми погано поводимося з нашим домом. Ми ображаємо своєю поведінкою природу. Забруднюємо, мучимо, не бережемо. А в цій передачі говорили про те, що є штучно-створені віруси. І що якісь країни у лабораторіях навмисно роблять такі. Ви уявляєте?

 – Бактеріологічна зброя?

 – Я не можу заспокоїтися. У мене дедалі менше залишається віри у людство. Як так? Із такими можливостями, фантастичними технологіями і знаннями! Чому не спрямовувати всі сили на очищення і відновлення нашої планети? Ми продовжуємо завдавати втрат, а тут ще й штучно створювати джерела захворювання для зараження тисяч людей! Чому не навпаки? Чому не хочуть вилікувати, а хочуть заразити? Чому немає ліків від усіх хвороб? Я пригнічена і розбита. Не можу в це повірити.

 – От і не вірте. А краще взагалі не думайте про це. Як би там не було, ви нічого не дізнаєтеся точно і не зміните. Я ж вас просив берегти свій спокій.

 – Це практично неможливо. Я – набір психологічних проблем.

 – Основна ваша проблема в тому, що ви заперечуєте себе. А потрібно, навпаки, себе здобути. Знайти. Позначити. Прийняти. Вам життєво необхідно підняти свою самооцінку. Зрозуміти свою важливість і значущість. Бути вдячною самій собі. За кожен ваш добрий вчинок. І побачите, вам стане затишніше у цьому світі...

Його доброта розміром із небо! Правда. Він ділить навпіл усі її страхи, він слухає про її тривоги щоночі по середах і пригощає поласувати своїм спокоєм. До речі, в одну з таких серед вона все-таки відвідала захід під назвою «Вечір дружби», від якого лишилися тільки приємні спогади та гарні враження. А ще власник неймовірної усмішки посадив у містечку для неї кілька ялинок і квітучих кущів. Одного разу вона застала його за грою в шахи з Мікке Бремером – тим надзвичайно самотнім літнім чоловіком, який щодня очікує на партнера для гри. І тоді від надлишку емоцій сльози струмком лилися по щоках. Він навіть сказав, що може, якщо потрібно, стати її сусідом, коли побачив оголошення про здачу кімнати на її поверсі. Та й час, який вони разом проводять, – чарівно-особливий. Дружба має його очі і його усмішку. І прекрасно, що їхнє спілкування позбавлене романтичних тонів. Їхні стосунки менші, ніж ті, які вона з’єднує скріпкою, адже у них немає любовного підтексту. Але вони грандіозні у своєму напрямку. Набагато міцніші. Напрочуд відкриті й глибокі. Це так, коли можна впевнено покластися на іншу людину. Повністю довіритися їй. Відчути підтримку. Зустрітися із розумінням. Так, коли в її присутності відчувається: «Я вдома». І знаєте що? У янголів величезна відповідальність.