Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

- Ні медицина, ні гроші, нічого не вирішують коли настає останній день написаний згори! - відповів він поглянувши у вікно, де буяв легкий весняний вітерець.

- З цим важко посперечатись, скажіть, а він мучився, чи все було мирно?

- Усе було мирно, таку смерть потрібно заслужити, а повірте я їх бачив багато! - засмучено відповів пресвітер.

- Мені не віриться! - повторив я.

- Я вас розумію містере Матіас, я вас розумію, проте факт є фактом, його можна не приймати, але він лишиться правдивим!

- Хоч і безмежно печальним! - додав я.

- Хоч і занадто печальним, ви праві! - повторив він за мною.

Біллі дістав з масивного дубового столу, за яким ми сиділи, купу папок наповнених документами і поставив їх переді мною.

- Що це таке? - запитав я з неабиякою цікавістю.

- Якщо простими словами, то - це ваш спадок! - відповів він, поглянувши на мене.

- Ви напевно жартуєте містете Біллі? - враз вираз мого обличчя став невиправдано суворим.

- Я не займаюся жартами, хіба що зовсім трішки за вечерею, чи в колі друзів, а зараз я абсолютно серйозний, я на робочому місці, тож ні, не жартую, якщо ви про це! - пояснив Грін.

- Спадок? Мій спадок? Чи знаєте ви, що я був така ж сирота як і Джошуа? У мене не може бути жодного спадку!...

- Я знаю, багато чого, звісно ви не лякайтеся цього, я знаю усе для того щоб повідомити вам про нього. Джошуа всиновили, сім'я яка це зробила була досить багатою, і могла собі дозволити залишити йому спадок!

- Йому, але аж ніяк не мені, до чого ж тут я містер Грін? 

- Так йому, а він залишив його вам! - Біллі з повною серйозністю поглянув в мої очі.

- Як це? - я був надзвичайно вражений від слів Біллі.

- Ось так, життя ж занадто непередбачуване містере Матіас, ви погоджуєтеся з цим тверденням?

- Погоджуюся, але ж до чого тут я? Востаннє я бачив його  років двадцять тому!

- Неважливо коли ви бачилися в останнє, важливо, що саме ви були єдиною рідною душею містера Джошуа. Тому дивуватись тут немає чому, у цьому немає сенсу, вам просто варто прийняти на себе ці повноваження, щоб мудро продовжувати його справу, звісно, якщо ви примете це!

- А як же його діти? В нього ж апевно, що була сім'я?

- У нього не було дітей! - спокійно відповів він.

- Дружина? 

- І дружини не було. З його розповідей знаю, що було в нього кохання, але через часті роз'їзди і жагу до скарбів та їх шалених пошуків у них нічого не склалося! 

- Невже він так і помер, один в самоті? - засмутився. - Навіть мене поряд не було!

- У нього були ми, можна сказати що це була справжня сім'я. Тому зараз ми теж переживаємо втрату, як і ви Матіасе, нам з Харпер не вистачає сина!

- Ви хоч були з ним, це інше, а я навіть цього не знав!

- Ви не були далеко, ви жили в його серці, а це багато значить!

- Дозвольте запитати, у вас є діти?

- Нажаль ми не народили жодного дитяти, але у нас надзвичайно багато дітей! - усміхнувся Біллі Грін.

- Не зрозумів, як це? 

- Цей дитячий будинок в якому ми зараз знаходимося, це все наші діти, про яких ми турбуємося!

- Не та мама, що родила, а та що виховала, такий ваш принцип?

- Так, тільки думаємо ми не про себе як про маму, яка варта похвали, а про дітей, які не винуваті в тому, що залишилися без неї, а втрачати дитинство їм неможна. Бо наше вормування в дитячому віці зазвичай покже ким ми станемо в дорослому віці, якими стежками підемо, розумієте?

- Я як ніхто інший розумію ваші слова! - погодився з ним.

- Нам важливо дати цим дітям, те що незаконно у них забрали, дитинство, усмішку і майбутнє!

- Тоді ви справжній пастор, не такий як ті що підстрибують плещучи в долоні по телевізору і говорять про грошове благословіння. Його отримують тільки вони, через своїх наївних простих робочих,  на кшталт мене і ще мільйонів працівників з усієї країни!

- Як би я був таким, то ви б точно побачили мене по телевізору!

- Але я вас там не бачив! - посміхнувся я.

- Хочу вам дещо сказати!

- Кажіть!  

- Навіть не мавши дітей, можна залишити слід у житті!

- Напевне, що так, але варто їх щось дати!

- Не завжди це так! - заперечив Біллі.

- А як тоді? 

- Якщо ви можете дати їм матеріальні блага - це добре, але нажаль багато батьків думають що саме це є головним. Якщо ж ви дасте дітям любов і принципи на яких триматиметься усе їхнє життя - ви зробите і дасте їм більше ніж можете собі уявити!

- Тоді вони будуть собою, і проживуть не таке життя, як їхні батьки?