Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Мої чіпи! Мої програми! Мій «Морок»! Все було під загрозою. Шолом невідомої конструкції та властивостей мене напружував і лякав. Чи зможе захист витримати? Те, що мене поки що не зчитували глибоко – трохи заспокоювало. Можливо, пізніше випаде шанс і я зможу втекти? Я знав, що глибоке зчитування було рівнозначне смерті. І те, що ти після цього не помирав – було ще гіршим, аніж коли б ти відкинув копита. Жити, як овоч, не усвідомлюючи світу навколо, - це не для мене! Допустити цієї процедури для мого мозку я не міг.

Шолом стиха загудів, якісь дрібні кнопки миготіли на шоломі біля скронь, їхній відблиск я бачив периферійним зором. Окулярик увійшов у шалений ритм, його руки так і пурхали над клавіатурою, даючи підтвердження чи заперечення операцій. Груша примовк, дивився спідлоба, мабуть, зосередився на мені, щоб я не викинув жодних коників під час накладання заборон на мою свідомість і волю.

От дідько, жодних варіантів опиратися я не міг придумати, сидів там, як мумія, спеленаний мотузками. А на вході до всіх моїх захисних програм стояли заборони, які, напевно, окулярик начіпляв, коли я був у непритомному стані. Він не зачепив «Морок», бо його побачити було важко, майже неможливо, але активація цієї програми без усіх інших не мала сенсу. В голові замакітрилося, я відчув, як мене починає огортати сонливість. Мабуть, почали встановлюватися й діяти проги, які підсаджував мені на чіпи Байт. Я запанікував, заплющив очі, чекаючи невідомості. Аж раптом все стихло. Дивно.

- От, чорт! – раптом скрикнула він і грюкнув кулаком по столу. – Груша, я ж наказував не чіпати його! Видно, він тоді впав і щось порушилося! Шолом пошкоджено! Все зависло! А процес тільки почався! Гарпун тобі в дупу! Що тепер робити?! Шеф мені голову знесе!

- Не зрозумів, - прогудів боксер. – Ти не можеш його зчитати!

- Я не можу поставити йому заборони й пріоритети! Все висить! Зараз, спробую перезавантажити систему ще раз, але, бачу, це без толку!

Поки комп’ютер миготів у процесах перезавантаження, Байт підскочив до стільця, на якому я сидів, і заклопотано почав оглядати шолом на моїй голові.

- Так і знав! Ось пошкоджено з’єднання кабеля з шоломом. Та, мабуть, і не в цьому проблема! Схоже, що якась плата вийшла з ладу! О-о-о! Груша, я тебе вб’ю! – окулярик побіг назад до комп’ютера, знову запустив якісь програми.

Шолом загудів, все повторилось, як минулого разу. Я вже з нетерпінням чекав, чим це все закінчиться. Час ішов, ось-ось ми повинні були йти до машини.

- Я не встигаю! – застогнав окулярик. – Все! Грушо, як хочеш, так і викручуйся! Я зробив усе, що міг! Іди сам до шефа і пояснюй йому, чому в цього хлопа немає обмежень у голові.

Груша послухав напарника, а потім спитав:

- Хочеш сказати, що він залишився, таким же, як і був? Ти нічого не змінив?

- Зміг лише поставити зараз обмеження в мовленні, але це елементарна прога, та ще стоять блоки на всіх підозрілих програмах. Мабуть, хакерських. Це я зробив ще до того, як ти кинув його на підлогу і мій шолом пошкодився! Що ж робити?

- Хе-хе, Байте, не плач, ботане! Все чудово! Я сам буду його забороною і обмеженням! – боксер зрадів, підійшов до мене і почав розв’язувати мотузки. – Це навіть краще! Дивись, він проговоритися не зможе, бо мову в нього відняло! – Груша розсміявся. - Точніше, ти відняв! А пріоритети визначаються, бро, не лише вашими комп’ютерними заморочками! Гарна і смертельна зброя – найкращий спонукач до слухняності! Правда, Кириле? Чи як там тебе називала та дівка? Якщо не будеш слухатися мене чи шефа, то просто отримаєш в лоб. Мені плювати, що там шеф хоче! Дівка й так працюватиме на нього. А без тебе це буде навіть краще! Байте, він нікому не скаже, що твої штучки не спрацювали, бо не може говорити і буде слухняним! І тому, що я маю ось це! – боксер витягнув з кишені невеличкий пістолет, покрутив перед моїм носом і сховав назад. – Все, час іде, знімай з нього цю бандуру! Ми вже йдемо!

- Ти впевнений, Грушо? – спитав Байт, поправляючи на носі окуляри. – Він якийсь дивний. Я ніколи не бачив такого інтерфейсу, як у нього. Правда, встиг просканувати лише голову...

- Та все буде окей! Ти ж понакладав заборони на кіборгзькі підсилювачі? А якщо їх немає – то він просто хирляк, порівняно зі мною. Я знаю таких: молокососи, які хочуть бути сильними, тому бавляться в кіборгів. А забери в них те все - одразу ж соплями вмиваються. Все, ходімо.

Груша розв’язував мотузки, а напарник знімав з мене той чортів шолом. Я полегшено зітхнув, коли голова, нарешті, була звільнена від його ваги. Спробував порухати руками, які заніміли й не хотіли повертатися до нормального стану. Мільйони мурашок бігали по м’язах, зап’ястях, долонях і пальцях, але чутливість поверталася повільно. Боксер схопив мене за комір, підняв на ноги.

- Йди вперед, і пам’ятай, що головний тут – я, в мене в руці зброя! Уяви, що ти робот і виконуєш накази! Зрозумів?

Я кивнув, і боксер розрегоиввся:

- Бачиш, Байте, все норм! Ти поки що поремонтуй ту свою залізяку! Потім все одно потрібно буде його зчитати!

Я під наглядом боксера посунув до виходу, потім по коридору. Ішов повільно, хоч Груша штурхав у спину дулом пістолета, пришвидшував. Я фізично не міг швидше, тіло, в якому функції кіборга тимчасово вимкнені, не хотіло слухатися, було, як чуже. Ми піднялися сходами (це й справді був підвал у Куполі), пройшли через якісь зали й коридори – і вийшли на вулицю Вишневу, де вже стояв автомобіль. За кермом сидів сам Самійленко, біля нього – Даяніра. Груша запхав мене на заднє сидіння, сам сів поряд.