Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

— Мама в нас красуня, і з роками її краса нікуди не ділася, — висловив свою думку я.

— Ти правий, синку, тому бажаю тобі зустріти таку ж дівчину, як наша мама, — вимовив батько, обійнявши мене за плече.

Я лише посміхнувся, і в моїй уяві знову сплив образ Соломії. Після посиденьок з батьком він пішов дивитися телевізор, а я вийшов на вулицю. Крізь дерев’яний паркан я побачив Соломію в садку, яка щось ретельно записувала до грубого зошита. Тихенько підійшов до паркану і спостерігав за нею. Вираз її обличчя постійно змінювався: спочатку це був сум, потім легка радість. Через декілька хвилин, вона піднялася з лавки і помітила мене.

— Залиш мене вже в минулому, Назаре! — голосно промовила вона, а я лише відчув, як її слова влучили мені прямо в серце, немов стріла.

Я сів на лавку біля свого паркану і вирішив попускати трохи димку. А потім пішов до своєї кімнати, натягнув рукавички і почав ще дужче бити грушу, згадуючи слова Соломії та її обурений вираз обличчя. Серце палив вогонь несправедливості, але я знав, що колись вона обов’язково буде моєю назавжди. І ніякий Ілля, ані її батько більше не завадять нам бути щасливими разом. Потрібен час, щоб усе стало на свої місця, і справедливість повернулася до нас. Ось тільки невідомо, скільки потрібно чекати — рік, два, а може, й десять. Але я буду берегти тебе в своєму серці, Міє, незважаючи на всі життєві перешкоди. Ми обов’язково будемо колись разом, я тобі обіцяю.