Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

— Це чудовий подарунок. Тепер я почуваюся значно краще.　

Хуґо-Клептоман тихо каркнув, відштовхнувся від підвіконня і полетів до своїх братів.　

Минали години, а вони все ще кружляли вгорі над «Замком у хмарах», ніби пильно спостерігали, що ж відбувається унизу. А спостерігати було за чим, адже гарна погода вигнала всіх на вулицю.　

Яромир, котрому після прибуття всіх гостей вже не потрібно було переодягатися в директора цирку - швейцара (Роман Монфор вважав достатнім вразити гостей лише раз, у часі їхнього прибуття), з самого ранку прибирав сніг. Площа перед готелем, в’їзд, тераса ресторану й навіть ковзанка були вже розчищені від снігу. Старий Стакі щільно втрамбував катком сніг на доріжках, навіть на великому обхідному шляху, який вів через густо засніжений ліс. Фон Дітріхштайни пішли відразу після сніданку прогулятися зі своїм мопсом, а обидва пуделі Мари Матеус тягли Ніко з неабиякою швидкістю в напрямку лісу.　

Я саме вигнала свою отару дітей на вулицю. Мої сподівання чимось їх захопити, щоб відволікти від збудження, спричиненого різдвяними подарунками, цілком справдилися. Цього разу я була вже завбачливішою, тож сама одягнула лижні штани й утеплені чоботи на випадок, якщо знову комусь спаде на думку ідея втекти в ліс.　

Яромир запустив карусель, що була біля ковзанки, і звуки катеринки розійшлися навсібіч, полинувши над блискучим, білим сніговим килимом, і змішалися з м’яким теленьканням дзвіночків кінних саней.　

Офіціанти виносили на терасу столи та стільці й почали монтувати льодовий бар. Безвольний Руді тим часом наглядав, як виносили лежаки з пледами. Якщо завтра знову піде сніг, то ці старання виявляться марними. Та цієї миті вся ця робота мала сенс: стільки щасливих облич водночас я ще ніколи не бачила. Особливо дорослих. Багато хто просто гуняв снігом, фотографував засніжені ялинки чи просто вишукував собі місцинку під сонцем. Ближче до обіду ставало дедалі тепліше. На ковзанці Big Daddy Барнбрук разом зі своїм прийомним сином Ейденом і братом-близнюком Ґретхен Клаусом, голосно вигукуючи, грали в хокей. Мсьє Роше і Йонас витягли з підвалу дві скрині із санками як мінімум сорокарічної давності, а окрім того, ключки для хокею, шайбу, і ще двох пінгвінів на ковзанах зростом із людину. Цих пінгвінів початківці на ковзанці могли, тримаючи за дві ручки, штовхати перед собою, щоб утримати рівновагу.　

Автор трилерів жваво розмовляв із британським актором, тимчасом як дружина автора трилерів вмостилася в одному з лежаків і читала любовний роман. А Трістан Браун вирішив сьогодні зробити виняток і нікуди не дертися. Він разом зі своїм дідусем, якому сиве волосся і твідовий піджак надавали вигляду справжнього британського графа (свої азіатські риси Трістан успадкував точно не від нього), заглибилися в шахову гру за одним із маленьких столиків. На терасі Роман Монфор уже спорожнив пляшку шампанського разом із Доном Буркгартом-старшим і його дружиною, а потім ще одну з парою Барнбруків. Віктор Єгоров разом із маленькою Дашею ліпив сніговика, якому потім пов’язав свій кашеміровий шарф. Мадам Клео раз по раз ганяла офіціантів до гостей із тацями, повними тістечок канелё, заварних тістечок і кави по-ірландськи в крихітних скляночках. Головним об’єктом усіх фотографій були кінні сани з Вежді й Бежді, якими поважно правив старий Стакі. Баронеса підшипників із кімнати 110 намотувала додаткові кола, щоб бути певною, що пан фон Дітріхштайн сфотографував, як вона обіймається зі своїм молодим коханцем. Так вона хотіла підіграти жовтій пресі.　

Я переконала навіть пані та пана Людвігів записатися на прогулянку саньми. Сьогодні вранці, ще перед своєю зміною, я заскочила до відпочинкового комплексу, де пан Гефельфінґер уже розпорядився обшукати зливні решітки. Але перстень як у воду канув. Протягом усього ранку пані Людвіг ходила дуже засмучена. Та прогулянка саньми, здається, вплинула на неї магічно. Коли сани з ними від’їжджали, вона вже мило трималася за руку з паном Людвігом і радісно мені махала.　

Я все ще сподівалася, що перстень десь таки об’явиться або що знайдеться якесь зовсім банальне пояснення його зникненню. Проте часу ламати над цим собі голову в мене не було. У Каролін, виховательки з дитячого садка, був сьогодні вихідний, і я залишилася з дітьми сама. Як і вчора, заприсяжена мені зграя власників єдинорогів складалася із Ґрейсі та Медісон, синів автора трилерів, а ще Фії, п’ятирічної дочки власника фармацевтичної компанії, який жив разом із сім’єю в Фаберже-люксі на другому поверсі. Додалося ще чотири дитини, поміж ними й Дон, який уже одужав від своєї шлунково-кишкової інфекції. Хоч я й очікувала найгіршого та не спускала з нього очей, він поводився на диво зразково — ігор нікому не псував і не діставав ні мене, ні інших дітей. Навіть його дивна звичка називати всіх на ім’я, прізвище та місце народження не заважала, а навпаки — допомагала мені краще запам’ятати імена новеньких.　

І мені напрочуд легко вдавалося цілий день чимось займати дітей, особливо тоді, коли після обіду до нас приєдналася Емі. Тут вона могла з безпечної відстані спостерігати за Ейденом, який грав у хокей, і не мусила при цьому вислуховувати в’їдливі коментарі Елли і Ґретхен. Ще не з’ясувалося, були зміни в поведінці Ейдена щодо неї гарним чи поганим знаком, проте Емі не наважувалася скористатися моєю порадою і просто його про все запитати.　

— Краще я помру з розбитим серцем, — говорила вона.　

Проте особливо нещасною вона не виглядала. Радше навпаки, веселилась і розважалась разом зі мною та дітьми. Спершу ми влаштували битву сніжками, годували коней морквою, а потім їли всі разом ковбаски і картопляний салат за великим столом на терасі. Після обіду ми спостерігали за білочками, грали в баварський керлінг, каталися на каруселі й ліпили дракона зі снігової стіни, що утворилася навколо ковзанки після прибирання. Нам почали допомагати дорослі, і наша команда розросталася дедалі більше і більше, перетворившись на спільний проект. Після закінчення все мало такий вигляд, ніби перед «Замком у хмарах» приземлився справжній сліпучо-білий дракон, огорнувши всю ковзанку своїм зубчастим хвостом.　

Це справжня наруга, що такий витвір мистецтва мусить бути похований під свіжим снігом.　

Принаймні його зусібіч сфотографували і цим зберегли для історії. Після четвертої години сонце повільно почало закочуватись за гори, площа спорожніла — червонощокі гості поспішали в готель грітися. Наближався час різдвяних подарунків, і радісне занепокоєння серед дітей наростало. Один за одним вони прощалися і йшли. Ейден неквапом підійшов до нас із поля для хокею і забрав Емі. При цьому вона розчервонілась і