Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Прийнявши ранковий душ, я зазирнула у шафу яка стояла у моїй кімнаті, і у ній побачила усі свої речі. На секунду промайнула думка, де спить Паша, але я швидко викинула її з голови. Мені байдуже, головне що не зі мною.

Вдягнувши сукню, я акуратно спустилась на кухню, щоб поснідати. Та не очікувано застала там Доманського, і ось чого він ще дома? 10 ранку, мав ж бути на роботі, та втікати не варіант, тому я спокійно продовжую свій шлях до холодильника.

— Навіть доброго ранку не побажаєш? – голосно запитує, а мене накриває обурення, хоч як я намагалась не зважати на вчорашнє, та моя душа палає гнівом.

— Обійдешся – шиплю, весь апетит зник. Тому беру собі сік, та сідаю за стіл.

— Сіховська, тобі б набратись манер – дивлячись просто мені в очі промовляє, відкладаю сік, а то точно вдавлюсь.

— Сам собі таку дружину вибрав – спокійно проявляю, не відриваючи свого погляду.

— Знав би я, що мене чекає, на поріг би тебе не впустив – знову злість, ці слова остаточно переконують мене у тому, що втекти звідси найкраща ідея, а там хай буде, що буде.

— Хочеш правду – з викликом запитую, це наша остання розмова.

— Давай, здивуй мене – з посмішкою відповідає, чим злить мене сильніше.

— Я справді почала до тебе щось відчувати, та ти знижчив, вирвав із коренем усі почуття. Та найсмішніше, що я справді нічого поганого тобі не зробила, але тобі настільки на мене байдуже, що ти повірив тому, від кого я до тебе втекла. Смачного, та хорошого дня – гордо піднявши голову встаю та йду геть.

— Міло – від того як він промовив моє ім'я, серце забилось дуже швидко, та я не дозволила йому взяти контроль над розумом. Тому не зупиняючись пішла на гору.

Уже в кімнаті, я дозволила собі востаннє заплакати. Потрібно йти звідси, через мене дійсно виникли проблеми, та бачити його призирство в очах мені дуже важко.

У тумбочці находжу зошит та ручку, та пишу кожному листи. Спочатку пишу лист для Дані, він хороший хлопець, якого я встигла полюбити.

Даня, дякую тобі за все. Твоя підтримка мені дуже допомогла, та я повинна попрощатися із тобою. Ти назавжди у моєму сердечку, надіюсь ми колись зустрінемось. Бажаю тобі всього найкращого, бережи себе та будь щасливий. Е.Д

З очей потекли сльози, я дійсно полюбила цю сім'ю. Та жити тут, та вдавати що все добре не можу.

Наступний лист для батьків.

Марія Степанівна та Андрій Миколайович, дякую вам за теплу зустріч. За те що ставились до мене як до доньки, та піклувались про мене. Тільки завдяки вам, я змогла відчути любов рідних. Надіюсь ви побачите мені мій вичинок та зрозумієте мене. Зі мною все буде гаразд, я в це вірю. Бажаю вам всього найкращого, обіймаю та цілую кожного. Ваша пташка назавжди зі мною, біля серця. Ваша Е.Д

Для Павла листа не буде, він не заслужив навіть на слово. З Левицьким не домовився, на мені одружився та крім образ нічого від нього не дочекалася. Так сильно не хотів мене бачити, то нехай. Я не дозволю проводитись зі мною так.

Спочатку відношу лист Дані, та кладу його на ліжко. На столику багато розкиданих зошитів та книг, схоже він щось шукав. Мою увагу привертає фото під столом, можливо саме його шукав Даня. Вирішую підняти, та обернувши його завмираю. На фото моя Луна. Не знала що вони знайомі. Кладу фото назад під стіл, та швидко йду геть.

Як давно вони знайомі? Можливо вчаться разом, але не думаю що Паша відправив сина у ту ж школу у якій вчиться Луна. Не помічаю як підходжу до спальні батьків. Потрібно поговорити із Луною, а тоді зникнути із їхнього життя.

Залишивши лист на тумбочці біля ліжка, я повернулась у свою кімнату. У середині був дисонанс, я не знала чи правильно я вчиняю та, все одно приймаю остаточне рішення йти геть.

У шафі я знайшла сумку, у яку склала деякі речі. У мене немає грошей та документів, є тільки бажання втекти куди подалі, і воно настільки сильне, що закриває собою все. Кладу декілька речей, та йду геть.

Доманський давно поїхав, залишилось тільки обійти охорону.

Спускаюсь у низ, та кладу сумку збоку, а тоді роблю захеканий подих та вибігаю на вулицю, де стоять декілька охоронців.

— На горі хтось є, я чула голоси – історично кричу, та закриваю лице руками.

— Перевірте, а я залишуся з нею – двоє кивають та біжать, а третій залишається тут, але мені це не підходить.

— Але їх там багато, вони не справляться. А я тим часом повідомлю Пашу – кричу, та дивлюсь як чоловік вагається, дивлячись то на мене, то на двері.

— Я не можу вас залишити – спокійно промовляє. Чорт. Бити його не варіант, чому у мене завжди нічого не виходить.

По рації йому передають що все чисто, і він недовірливо на мене дивиться, мені нічого не залишається як вдати із себе дурочку.

— Я чула – тихо промовляю, та щоб не ганьбитись йду швидко в будинок.

Повертаюсь, та вирішую забрати лист спочатку від батьків. Та по дорозі згадую, що на кухні велике вікно, через яке можна втекти. Ця ідея здається мені геніальною, тому швидко спускаюсь на низ.

За декілька хвилин я вже була на вулиці, ось так було спочатку робити. Тільки час витратила, та увагу до себе привернула. Нога сильно болить, та я не звертаю на неї уваги, а роздивляюсь територію.

По переду великий сад, вирішую подивитись чи можливо вийти з нього, на іншу територію або ж вулицю. Тому швидко направляюсь туди, та молюсь, щоб мене не помітили.

За декілька хвилин, я вже гуляла по великому квітучому саду. За інших обставин я б любувалась ним, але зараз я стараюсь роздивитись хоча б якусь дорогу.

Мені щастить, адже я помічаю дорогу, потрібно тільки перелізти низенький паркан. З щасливою усмішкою, та відчуттям свободи я встаю на доріжку яка веде на центральну дорогу. Спочатку до сестри.