Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

через 15 днів.

Перший сонячний промінь боязко зазирав крізь фіранки, омиваючи кімнату м’яким теплим світлом. Я повільно відкрив очі, все ще відчуваючи тепло простирадла навколо свого тіла. Годинник на нічній тумбочці показував 6:30 ранку, звичайний час для початку мого дня. Однак сьогодні щось змінилося, правда в тому, що протягом тижня я відчував себе дивно.

Я сів у ліжку, і миттєво раптове запаморочення змусило мене притулитися до узголів’я. Я відчув укол нудоти, який змусив мене заплющити очі й глибоко дихати, намагаючись заспокоїти дискомфорт, що кружляв у животі.

— Що зі мною? — прошепотів я собі, намагаючись зібратися з силами підвестися.

З зусиллям я підвівся і пішов до ванної кімнати. Кожен крок здавався важчим, ніж зазвичай, і моя голова злегка пульсувала. Я подивилася в дзеркало, помітивши блідість свого обличчя і незвичайний блиск в очах.

Я відкрила кран і ненадовго дозволила стекти холодній воді, перш ніж піднести руки до обличчя, сподіваючись, що прохолода допоможе мені прояснити голову. Але відчуття нудоти не пройшло. У мене в голові промайнула швидкоплинна думка, яку я намагався ігнорувати останні кілька тижнів.

Я не міг продовжувати вдавати, що не знаю, що відбувається. Я швидко прийняла рішення і пішла до аптечки, де про всяк випадок тримала тест на вагітність. Мої руки злегка тремтіли, коли я діставав його з упаковки та дотримувався інструкцій.

Я відчув, як подовжуються хвилини, кожна з яких наповнена невизначеністю та тривогою. Нарешті з'явився результат: два рядки.

«Я вагітна», — тихо сказала я, тяжкість цих слів повільно проникала в мій розум і серце.

Кімната ніби закрутилася навколо мене, і я сперся на раковину, щоб утриматися. Суміш емоцій переповнювала мене: страх, здивування, радість і хвилювання. Я знав, що цей момент настане, але зіткнутися з ним насправді було зовсім іншим.

Я повернулася до ліжка й сіла, тримаючи в руках тест на вагітність. Мої думки вирували, як буря. Як я можу сказати Алехандро? Як це вплине на наші стосунки та життя?

Мій телефон завібрував на тумбочці, перериваючи мої думки. Це було повідомлення від Алехандро.

Алехандро: Доброго ранку, Валерія. Як ти почуваєшся сьогодні? Чи можемо ми поговорити до початку дня?

Я прочитав повідомлення кілька разів, перш ніж відповісти, відчуваючи вузол у животі.

Валерія: Доброго ранку, Алехандро. Сьогодні вранці я почуваюся трохи погано, але ми можемо поговорити. Чи можна зустрітися у вас в офісі через годину?

Я надіслав повідомлення й знову впав на подушку, намагаючись заспокоїти тривогу, яка мене поглинала. Він знав, що йому потрібно якнайшвидше сказати Алехандро. Це була розмова, яку я не міг відкласти.

Я витратив ще кілька хвилин, щоб зібратися з силами, а потім підвівся, щоб підготуватися. Коли я одягався, кожен рух нагадував мені про маленьку істоту, яка росте всередині мене, постійне нагадування про те, що наше життя ось-ось кардинально зміниться.

Я ще раз подивився на своє відображення, перш ніж вийти з квартири, намагаючись знайти в собі сміливість зустріти те, що мало статися. Я знав, що ми з Алехандро пообіцяли бути чесними й разом протистояти будь-яким викликам, але цей виклик був іншим. Це був виклик, який вимагав не лише нашої любові та відданості, а й нашої сили та мужності.

Я глибоко вдихнув і вийшов у зовнішній світ, готовий зустріти день і розмову, яка, як я знав, назавжди змінить наші життя.

Переді мною вимальовувався величний фасад Ferrer Enterprises, вікна якого виблискували на ранковому сонці. Я піднявся нагору з поєднанням нервозності та очікування. Сьогодні, як ніколи, я відчув вагу своєї таємниці та вплив, який вона може мати на наше життя.

Я прибув до Овального кабінету, епіцентру бізнес-імперії Алехандро Феррера. Двері з червоного дерева були прочинені, і я легенько постукав, перш ніж увійти. Олександр стояв біля вікна і задумливо дивився на місто, що відкривалося під ним. Почувши мене, він повернувся і коротко, але стурбовано посміхнувся.

«Валерія, будь ласка, заходь», — сказав він твердим, як завжди, але з відтінком вразливості.

Я зачинив за собою двері й підійшов до його столу. Стіни цього офісу, який був свідком незліченних ділових рішень, тепер будуть свідками розмови, яка може змінити все.

«Алехандро, нам потрібно поговорити», — сказала я, намагаючись тримати голос спокійним.

Він кивнув і показав мені стілець перед своїм столом.

— Знаю, Валерія. Є речі, яких ми уникали, і ми не можемо так продовжувати.

Я сидів і дивився, як він сів по інший бік парти. Його погляд, завжди такий проникливий, тепер відбивав суміш рішучості й тривоги.

— З чого почнемо? — спитав він, зчепивши руки на столі.

Я глибоко вдихнув, знаючи, що дороги назад немає.

— Алехандро, те, що сталося між нами... тієї ночі... було не просто помилкою. Принаймні, не для мене.

Його очі пом'якшилися, почувши мої слова.

— Для мене теж ні, Валерія. Але ми перебуваємо в дуже складній ситуації. Компанія, моя посада, твоя кар'єра... все поставлено на карту.

Я кивнув, повністю розуміючи наслідки.

— Я знаю, але ми не можемо далі вдавати, що нічого не відчуваємо. Кожного дня, який я проводжу тут, кожного разу, коли я бачу тебе, мені важче ігнорувати те, що я відчуваю.

Алехандро встав і обійшов стіл, зупинившись переді мною. Він нахилився і взяв мої руки у свої, його дотик був теплим і втішним.

— Валерія, ти для мене зараз найголовніша. Але ми повинні розумно ставитися до цього. Якщо хтось дізнається, що відбувається, ми можемо зіткнутися зі скандалом, який може знищити все, на що ми працювали.