Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

Я зробив те, що мені наказав Алехандро, я тихо поснідав, щоб не викликати підозр, як ніхто інший, я не спілкувався з друзями кілька днів, це було трохи дивно.

Через 40 хвилин на мій мобільний телефон прийшли повідомлення Алехандро, я подивився на екран і зрозумів, що він уже прислав водія, щоб я дістався роботи. Вийдіть з готелю, дочекайтеся водія і зайдіть в офіс.

Коли я прийшов, в офісі кипіла звичайна справа. Я підійшов до свого столу й почав переглядати свої завдання на день, намагаючись зосередитися на роботі, а не на тому, що трапилося минулого вечора. Але мої думки знову і знову поверталися до Алехандро.

Через пару годин Алехандро з’явився в моєму офісі. Його присутність наповнила простір енергією, яку неможливо було ігнорувати. Він підійшов до мого столу й кинув переді мною папку.

—Валерія, мені потрібно, щоб ви переглянули ці документи. Вони важливі для сьогоднішньої післяобідньої зустрічі.

Я взяв папку й кивнув.

— Звичайно, я зроблю це негайно.

Алехандро якусь мить спостерігав за мною, його очі виражали тривогу, яку міг зрозуміти лише я. Він трохи нахилився і прошепотів:

— Поговоримо пізніше.

Я кивнув, намагаючись не виявляти жодних емоцій, які могли б нас видати. Я знову звернув увагу на документи, але мій розум був сповнений думок про нашу незавершену розмову.

День промайнув швидко і зустріч пройшла без проблем. Алехандро був таким самим імпозантним і впевненим начальником, яким він був завжди, але я бачив ледь помітні ознаки напруги на його обличчі. Після зустрічі я повернувся до свого офісу, щоб закінчити деякі справи.

Коли я подумав, що можу піти, у дверях знову з’явився Алехандро.

—Валерія, ти можеш залишитися на хвилинку? Мені потрібно поговорити з тобою наодинці.

Моє серце почало битися швидше, але я зберіг нейтральний вираз.

— Звичайно, містере Феррер.

Він зачинив за нами двері й підійшов, на його обличчі змішувалися рішучість і турбота.

— Валерія, я багато думав про нашу ситуацію. Я не можу бачитися з тобою таємно, ховаючись від усіх. Я хочу, щоб ми були разом, відкрито.

— Алехандро, ти знаєш, що це може ускладнити багато речей. Наші стосунки можуть вплинути на мою роботу, вашу репутацію...

— Я знаю, але я не можу далі жити з цією подвійністю. Мені потрібно, щоб ми були разом таким чином, щоб не змушувати нас ховатися.

Я подивилася йому в очі, побачивши щирість і силу його почуттів. Він знав, що багато ризикує, кажучи це, але він також знав, що його слова йдуть від серця.

— Я теж цього хочу, Алехандро. Але як це зробити, щоб не влаштувати скандал?

Алехандро зітхнув і підійшов ближче, взявши мої руки у свої.

— По-перше, нам потрібен час, щоб добре це спланувати. Я поговорю зі своєю PR-командою, щоб побачити, як ми можемо впоратися з цим. Але найголовніше, що ти знаєш, що я відданий тобі, Валерія. Я хочу мати майбутнє з тобою, незважаючи на труднощі.

Я відчув хвилювання та надію. Алехандро був готовий битися за нас, і я теж.

— Я люблю тебе, Алехандро. Я зроблю все можливе, щоб це спрацювало.

Алехандро посміхнувся й обійняв мене, його руки обійняли мене з теплом, що змусило мене почуватися в безпеці.

— Я люблю тебе, Валерія. І разом ми впораємося з усім, що трапиться.

«Мене хвилює той папір, який я підписала, згідно з правилами я не можу мати хлопця, а тим більше спілкуватися з такими людьми, як ти», — кажу я йому, і ці придушені слова вириваються з мого горла.

-Папір? — питає Алехандро болісним голосом.

«Так, містере Алехандро, ви знаєте, хто сказав, що я ні з ким не можу мати близьких стосунків», — кажу йому.

—Блін, мій шлях уже розписаний, подивлюсь, що мені прийде в голову, більше, ніж я зустрів ту жінку, вона мені не подобається, але я повинен прикинутися, що вона мені подобається, але там мій батько щасливий, але «Вона сказала, що я можу навіть одружитися з нею, і я не хочу, я хочу втомитися від тебе», — каже він мені, зітхаючи.

«Твій батько навіть не називає мені її ім’я, я думаю, що ця жінка гарненька», — кажу я йому.

— Ти красивіша за неї. А щодо мого батька я тобі теж не скажу, щоб це не вирвалося з твоїх уст, я не хочу, щоб ім’я мого батька вічно переслідувало тебе», — каже він мені.

— Ти правий, — кажу йому.

Ми залишилися так кілька хвилин, насолоджуючись близькістю та любов’ю, яку розділили. Ми знали, що шлях попереду буде нелегким, але ми були сповнені рішучості зустріти його разом, знаючи, що наша любов достатньо сильна, щоб подолати будь-які перешкоди.