Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                        «Світ почне прислухатись
                          До дивної тиші…»
                                                             (Пауль Целан)

Ми тужимо, 
Бо майбутнє здається вигадкою:
А там тиша – довершена й повна
Як чаша після дощу 
В хащах папороті: 
Не журись, синьоока Кассандро! 
Стокриле мовчання
Ще запанує у місті трави і весни,
Де тільки шелест і тріпотіння крил
Метеликів:
Дім забуття полишать тіні вітряних брам:
Не схожі на себе, в капелюхах крислатих.
Флоренцію згадую як жовту троянду
Над якою гусне оксамитове небо:
Дихати липневими сутінками. 
Коли припиняється дощ
Припиняють ловити краплі в пригоршні
Діти жовтих кульбаб – 
Тоді тиша стає музикою – 
Піснеспівом глибокого сну. 
Передчуваю тишу в місті камінному,
Пророкую шелест трави
І шепотіння квітів вероніки. 
Бог наказав нам випити чашу – 
Літній дощ і вино – для будівничих Трої.