Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Олексій

Ще тоді в березовому гаю, коли Кася жартома запитала, чи не знайшов я іншу, я відчув, що вона все ще сумнівається в мені. Це село: тут кожен один одного знає і вважає своїм обов'язком перекрутити та понести плітки далі.

Так, не сперечаюся, веселий Льоха завжди був жартівником у компанії. Все зводив на сміх, веселячи публіку. А мої пригоди по дівках після армії, саме собою, пустили нові чутки про мене, як про несерйозного шалапута-гуляку. Частково це було правдою. Але жоден, крім матері та Ромки, не знав, який я є насправді.

На всі плітки мені було відверто начхати, і я вже давно не те, що не звертав на них уваги, а й навіть думати про це все перестав. Звичайно ж, міська дівчинка Кася не була готова до того, як тридцять разів перевернута з ніг на голову інформація може раптом виявитися неправдою.

Мені слід було тоді поговорити з нею серйозно і бути з нею більш відкритим і відвертим. Вона мала знати, що чутки – це лише чутки. Але я не надав цьому належного значення. Напевно, не вистачило розуму та досвіду стосунків, щоби передбачити, чим це може обернутися.

Щоденник Касі

21 серпня

Два дні я знову одна. Від Льохи жодних новин, не пише, не з'являється. Я накручую себе і починаю думати, що мама мала рацію.

Заходив Вовка. З самого ранку вони з батьком ходили на рибалку, і по дорозі назад тато запросив його з нами поснідати.

Мама напекла млинців. Так сталося, що вони з батьком швидко поснідали і зайнялися господарством, а ми з Вовкою залишилися за столом наодинці.

- Вовчику, ти останні два дні Льоху не бачив?

- Бачив і позавчора, і вчора ввечері. Вони з Ромкою у «Барі» пиво пили.

Отруйний пісок на дні душі сколихнувся курною хмарою.

- Ась, можна я скажу те, що думаю?

– Звісно, ​​ми ж друзі. - я спробувала посміхнутися, але серцем відчувала, що зараз він скаже щось дуже неприємне.

- Не вартий він тебе, Аська. Ти як закохалася. Варто тобі тільки почути про нього, сяєш наче сонечко. Але, повір мені, він рано чи пізно зробить тобі дуже боляче.

Я дивилася на Вовку та намагалася стримувати свої емоції, залишаючись абсолютно спокійною. Потрібно спочатку дізнатися, якнайбільше.

- Чому ти так гадаєш?

- Сама поміркуй, Ась. Ти сидиш тут, чекаєш його, а він гуляє та відпочиває там у цей час, з іншими дівчатками жарти жартує. А у твоєму житті з'являється рідко і завжди не зовсім тверезий. Ти вважаєш, що це нормально?

Блін, та що вони, змовилися чи що? Я дивилася на свій млинець у тарілці. Я слухала Вовку і відчувала, що він каже від душі. Невже це правда? Ні, не хочу в це вірити.

22 серпня

Він так і не приходить. Через 3 дні мені потрібно їхати додому, готуватися до навчання, а його все нема. Просто зник і не з'являється. Я не розумію, що відбувається між нами. Коли він поряд – я відчуваю, що він зі мною, що ми разом і він мене кохає. Але варто нам розлучитися, він немов забуває про мене і живе своїм життям.

Нам би поговорити серйозно. Але як? Вчора попросила Вовку відпросити мене в батька і показати, де живе Льоша. А він відмовив. Говорить, погана ідея, бігати за хлопцем. Що мені треба почекати, поки він сам з'явиться і таким чином перевірити його ставлення до мене.

Цілими днями під замком, тільки допомагаю батькам, читаю книги і повільно божеволію.

Олексій

Божеволіла тоді не тільки вона. Після нашої зустрічі у гаю я поїхав на роботу, заступив на добу. Коли повертався після зміни, стояла нереальна спека і дорогою я випив пляшку пива, хоч було досить рано. Коли дістався села, на автобусній зупинці на мене чекав батько Асі.

Не знаю, хто йому розповів, що саме я зустрічаюся з його дочкою та що саме цим автобусом збираюся приїхати. Я відразу спіймав його погляд на собі, зрозумів, хто він і навіщо тут. Перша думка була зовсім дитячою – втекти. Але мужики так не роблять. А саме зараз треба було довести, що я дорослий чоловік, здатний брати на себе відповідальність не лише за свої вчинки, а й за його дочку.

Я сміливо зробив кілька кроків назустріч, привітався і простяг йому руку:

- Вітаю. Я Олексій.

Руки мені він не потис, намагаючись поставити мене в незручну ситуацію. Але я відчував себе надто впевнено, щоб це на мене подіяло. Рівно доти, поки його погляд не опустився на пляшку з пивом у моїй руці. Його брови здригнулися, він продовжував мене уважно вивчати. Потім металевим голосом промовив:

– Нам поговорити треба. Не тут, наодинці.

Ну, не бити ж він мене зібрався? Хоча хто знає. Я лишився стояти на місці.

– Якщо хочете поговорити – кажіть. Нас ніхто не чує. Якщо ви про наші стосунки з Асею, то…

Але домовити мене він не дав. Боковим зором я бачив, як стиснулися його кулаки і вже чекав, що буде удар, але не рушив з місця і дивився йому у вічі.

– Послухай мене, Олексію! - Він наголосив на моєму імені. - Тобі потрібно затямити, що у вас немає ніяких стосунків з Асею. Ви з моєю дочкою – не пара. У неї своє життя та своє майбутнє. Вона тільки вступила до університету, їй треба вчитися, а не гуляти з сільским хлопом, що з самого рання смокче пиво.

– У нас із Касею все серйозно. - я випадково назвав її так, як називав тільки наодинці і побачив, як у нього пересмикнулося обличчя при цьому. Треба бути обережнішим у висловлюваннях.

– Куди серйозніше. Я в курсі, як далеко зайшли ваші стосунки. Я розумію, що тобі яйця у ширинці тиснуть, але не дозволю, щоб ти задовольняв свої особисті потреби з моєю дочкою. Що ще ти можеш їй запропонувати, окрім цього? Забереш її сюди, корів доїти?

Справді, ще я міг їй запропонувати. Мене вдарили по найболючішому місцю. Що є у мене? Невелика зарплата, якої нам ледве з матір'ю вистачає на двох. Будинок у селі з городом у 15 соток? Батько Асі мав рацію, а моя впевненість у собі була повністю знищена. Я опустив погляд у землю.