Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

– Загалом так. Я говорю з тобою лише один раз: перший і останній. Як дізнаюся, що ти ще раз наблизився до моєї дочки, вирву яйця з коренем, усік?

Не дочекавшись моєї відповіді, він розвернувся і пішов. Ні, мене не просто принизили. Я усвідомив свою власну неспроможність – а це набагато важче.

Якби трапилася ця розмова зараз, я знайшовся б, як відповісти і як відстояти право бути з Касею. Але тоді мене сильно зачепили його слова, і я розгубився.

Прийшовши додому, жбурнув рюкзак у куток і завалився спати, що я завжди і робив після робочої доби. Але на цей раз сон не йшов. Я думав про те, наскільки примарним було переконання, що я дорослий і готовий не тільки бути з дівчиною, яка мені подобається, але навіть до того, що вона народить мені сина. Ось тільки з небес довелося зірватися і з усієї дурі вдовбелитись обличчям у асфальт.

Я перетравлював у собі все це до самого вечора, так і не стулявши очей. І справді, ми з Касею надто різні. І звикли до абсолютно різних способів життя. Їй треба їхати в місто, вчитися. А мені доведеться й надалі жити у селі: робота, господарство, город та мати, яку я не можу залишити одну.

З цією дівчинкою нас тягнуло один до одного, між нами була справжня пристрасть, ідеальний секс, але насправді ми майже не знали один одного, не встигли притертися і звикнути. І, можливо, навіть добре, що саме так сталося зараз. Потрібно відпустити її та не ламати їй життя.

Тоді я намагався думати раціонально та об'єктивно, хоча всередині все протестувало. Я знав, що якийсь час сильно сумуватиму за нею, і було боляче усвідомлювати необхідність розлучитися. Але я вважав, що для Асі так дійсно буде краще. Мені здавалося, що наші стосунки я приношу в жертву заради неї самої.

Я так і не зміг заснути. Підвівся з ліжка і вирішив піти з Ромкою, щоб укотре напитися. Це був звичний для мене спосіб забути і не думати про те, що я відчуваю. Вийшовши з кімнати, виявив, що на кухні мати про щось щебече з Лєнкою. Мовчки одягнув кросівки і вийшов із дому.

Наступний день пройшов майже також, а за ним і третій планувався за тим самим сценарієм. Ті самі сумніви в собі, рішення послати все до біса і знову напитися. Ромка ідею підтримав, і ми вирушили до "Бару".

Я розповів другові про все, що сталося. Він мовчки вислухав мене і лише, коли закінчив, вирішив вставити своє слово.

– Якось рано ти здався, Льоха! – Рома чиркнув запальничкою, підкурив і глянув на мене. – Тебе хитає з боку в бік, як підлітка, і в результаті ти постійно змінюєш свої плани та цілі. Це погано. Потрібно все зважити і зосередитись на одній цілі.

– А чи є сенс боротися, Ромчик? Все проти нас із Асею! Ми зовсім різні, попереду п'ять років її навчання, її батьки категорично проти мене!

– Дивно, Льоха. Якоїсь миті я подумав, що ти втратив голову через цю дівчину, закохався в неї по-справжньому. Але, напевне, я помилився.

Слова друга проникли надто глибоко. Я був справді закоханий в Асю. Але чомусь зараз друг не хоче розуміти, що саме так я дбаю про її майбутнє.

– Ася вже в курсі, що ви розлучаєтеся? – раптом спитав Ромка. – Чи вчиниш по-свинськи і просто зникнеш?

Тон друга змінився. Став холоднішим з нотками зневаги чи чогось подібного.

– Ми з нею кілька днів уже не бачились. Батьки тримають її під замком. Думаю, батько їй уже все пояснив, і нам нема рації мучити один одного слізними прощаннями.

Друг підняв брову:

– Льоха, ти дебіл? Ти вважаєш, що можна ось так, нічого не пояснюючи, пустити все на самотік?

Звичайно, я просто хотів переконати себе, що все набагато простіше. Насправді десь глибоко я відчував, що вона мені, як і раніше, дуже потрібна і дуже хотілося її побачити, все пояснити спокійно і обережно, не ображаючи її. Але я не міг придумати, як це зробити.

– Привіт, мужики! – До нашого столу підійшов Вовка. – Льоха, розмова до тебе є.

– Ідемо, відійдемо, покуримо. – ми вийшли надвір, я підкурив і поставив запитання, на яке заздалегідь знав відповідь. – І про що розмова?

– Про Асю. Вона там місця собі не знаходить. Все про тебе питає та вмовляє відвести до тебе. А ти тут бухаєш і, зважаючи на все, у тебе все і без неї нормально.

Обставини самі все розставили на місця. Я підняв голову і глянув на зірки, відповідаючи Вові:

– Зараз зможеш її вивести надвір?

– Куди тобі до неї зараз? Ти ледве на ногах стоїш!

І справді, стан у мене був явно не той, у якому слід вести серйозні розмови. Але мені треба бачити її зараз.

– Завтра мені знову на добу, тож ідемо зараз.

Вовка махнув рукою:

– Гаразд, йдемо.