Читати книгу - "#Галябезголови"

— Прошу! Не зараз!

— А в мене є час! До біса вільного часу! Я навіть можу взяти участь у засіданні, яке тобі так терміново треба провести з Казидорівною! Що збиралися обговорювати? Відкриття нового сезону? У мене — безліч ідей для твоєї чудової бази відпочинку! Вона ж мені вже — як рідна!

— Вибач! Маю поговорити з Казимирою Теодорівною без свідків, — сказав Чорнобай, залишив коханку біля позашляховика, пішов до території бази.

— Ти… У тебе дах поїхав?! — Анка захлинулася від обурення. — Не смій так вчиняти зі мною! Андрію! Ти чуєш?

На ґанку відмерла пані Хитрук, підключилася до активних дій.

— Я зараз усе вирішу, — тихо сказала Чорнобаю, швидко підійшла до розлюченої Анки, взяла її за лікоть, повела до «мегана».

— Не погіршуй свого становища, — бурчала жінці у вухо. — Швидко сіла за кермо і здиміла з бази! Май гордість, кінець кінцем. Ти почула, Аню? Я на твоєму боці! Їдь до банку, а я спробую зрозуміти, які таргани у Андрія Івановича в голові завелися.

Чорнобай провів поглядом автівку коханки: вже виїжджала з території «Левади» на лісову дорогу, що і вела до Затятового. Перевів погляд на пані Хитрук.

— Казимиро Теодорівно, я вам довіряю, — сказав. — Тому хочу доручити одну делікатну справу.

Персонал «Белли» зустрічав передсвяткові дні з підвищеним очікуванням гарних заробітків і одночасно ненавидів їх, бо навантаження і нервова напруга зашкалювали. Зазвичай пані Жадкіна активно підключалася до обслуговування вередливих клієнток. Оптимістично усміхалася кожній і любила повторювати, що після відвідування «Белли» жінка будь-якого віку відчуватиме себе дівчиною. Отака, мовляв, у нас магія!

«Цього року навряд чи усміхатиметься!» — зловтішно подумала Женька Лисиця: неквапливо сунула до «Белли» за п’ять хвилин до відкриття, спокійно обійшла хазяйчин «мерс», який уже стояв на парковці. А куди поспішати? У неї є індульгенція від Юльки! Сама ж учора наказала Жені після робочого дня мчати до Галі додому, аби передати наказ від хазяйки «Белли», але ж Женя — не хвора на всю голову. Пішла сьогодні вранці, а для хазяйки підготувала версію про те, як безмежно поважає її, тому вчора до ночі простояла під будинком Галі, але так і не дочекалася колишньої колежанки. Та підвести Юлію Володимирівну не мала права, тому сьогодні зранку знову сходила до Галі додому…

— Треба визнати, дуже результативно сходила! — усміхнулася, бо по спині і досі бігали мурахи, як післясмак збудження. Женя взагалі дійшла висновку, що життя — то мурахи і волосся дибки. Усе інше — не варте уваги сміття!

— Дідько, Женю, чому ти либишся, як підірвана? — сплеснула руками Оля Корнійчук, коли побачила масажистку: увійшла до службової кімнати, де персонал перевдягався і перепочивав, усміхалася азартно. Без поспіху почала роздягатися.

— У Жені цієї ночі був неймовірний, як новорічні феєрверки, секс, — і собі усміхнулася досвідчена і ласа до сексуальних розваг Олександра Петрівна, обійняла Женю. — І як він? Крутий?

— Не те слово! Бомба! — відповіла масажистка.

— А як його звати? Хто він? Давай уже, розповідай! — насідала косметологиня.

Женя розсміялася.

— Так, дівчата! Спокійно! Не зурочте! Ми з ним тільки сьогодні, можна сказати, ближче роззнайомилися, хоча до того перетиналися зрідка.

— Так ти типу закохалася? — не здавалася Олександра Петрівна.

— Типу — літаю. Десь так, — відповіла масажистка.

— Зараз Юлька тебе приземлить! — сказала Оля Корнійчук.

— Вона мене вже шукала? — спитала Женя.

— Нікого вона не шукала! Але вже з годину у своєму кабінеті без кінця з кимось розмовляє по мобільному і матом лається. Аж у коридорі чути, — повідомила Оля.

— Юльчині психи можна зрозуміти, — сказала Женя. — Хоч вона нам і бреше, що кейс — не її проблеми, але ж ми — не вчорашні.

— Господи! Хай тебе не Юльчині проблеми колишуть, а наші! Зараз клієнтки підуть косяком! Адміністраторки — немає! Галі — немає! І сама Юлька навряд чи нам допоможе! — відповіла Олександра Петрівна.

— А хтозна! Може, і допоможе. Піду! Запитаю, — відповіла Женя, посунула до кабінету хазяйки.

Пані Жадкіна дійсно нервувала, бо її істеричний нерозбірливий дискант Женя Лисиця почула ще на початку коридору. Підійшла до прочинених дверей, за звичкою зупинилася, аби підслухати і підглянути. Зазирнула. «Дідько! — роздратувалася. — Знову вона у Dior! Це ненормально! Щоби все життя у Dior і на “мерсі”! Це — якийсь збочений консерватизм! Люди ще можуть подумати, що вона і чоловіка не зраджує!» Глянула на хазяйку уважніше: Юлія Володимирівна Жадкіна в елегантному чорному від плечей до литок і лабутенах збуджено ходила кабінетом, притискала до вуха мобільний.

— Я не знаю! Не знаю! — вихлюпувала комусь роздратовано. — Давай повернемося до цього пізніше. Зараз чекаю на дзвінок від Фелікса! Що?! Так, чорти тебе забирай! Фелікс і досі — мій чоловік! І його проблеми — мої проблеми. Що? Так! У Фелікса зараз величезні… величезні проблеми! А тепер — можеш цьому радіти! І не кажи, що не радієш! У тебе навіть тембр голосу змінився, коли я сказала, що у нас із Феліксом проблеми!

Пані Жадкіна різко відключила дзвінок, жбурнула мобільний на стіл.

— Козли! Дідько, які ж неперевершені козли! Просто козли — чемпіони серед чемпіонів!

Двері рипнули. Пані Жадкіна рвучко обернулася: хто?

— Юліє Володимирівно, можна? — Женя Лисиця делікатно переступила поріг, опустила погляд, аби приховати іронію, якою світилися нахабні очі.

— Чого тобі, Лисице?!

— Мені? Мені — нічого. Ви вчора просили, щоб я увечері… До Галі… Пам’ятаєте?

— Потім, Женю! Йди! Згодом покличу тебе.

— Як скажете. Але ж: пізніше клієнтки нахлинуть. Самі знаєте: завтра — Восьме березня.

Пані Жадкіна набундючилася. Увіп’ялася у масажистку недобрим поглядом.

— Іди і працюй! Поради вона мені роздавати буде!

— Як скажете, — повторила Женя.

Пішла до дверей.

— Стій! — почула за спиною.

Озирнулася.

— Розповідай, — наказала хазяйка. — Бачила Галину? Сказала, щоб вона була сьогодні у «Беллі»?

Женя не встигла відкрити рота, коли на столі голосно задзеленчав мобільний хазяйки. Юлія Володимирівна однією рукою вхопила телефон, другу випростала у бік масажистки, жестом наказала: стій, чекай!

— Феліксе?! — спитала обережно. — Нарада завершилася? Ти можеш говорити?

— Юліє Володимирівно! — почули пані Жадкіна і Женя Лисиця дзвінкий схвильований молодий чоловічий голос. — Я телефоную вам з